М�

25

2026

25 травня – День рушника. Молдавський рушник – невід’ємний елемент культури степової Одещини України

Сьогодні, 25 травня, у всьому світі відзначається цікаве свято – День рушника (Towel Day). В Україні про День рушника знають мало, але в світі його відзначають 25 рік поспіль. Історія цього свята дуже незвичайна. Виникло воно у Британії у 2001 році. 14 травня 2001 року, через 3 дня після смерті відомого британського письменника, драматурга та сценариста Дугласа Адамса (Douglas Adams, 1952-2001), на відкритому форумі "Binary Freedom" шанувальники його творчості виклали повідомлення під заголовком

"Towel Day: A Tribute to Douglas Adams" наступного змісту:
    «Дугласа Адамса не вистачатиме всім його шанувальникам у всьому світі. Щоб усі шанувальники могли віддати данину його генію, пропонуємо відзначати день через два тижні після його смерті (25 травня) як «День рушника».
    Так було започатковано сьогоднішнє свято, яке відтоді відзначається щорічно 25 травня, охоплюючи дедалі більше країн і людей, які всюди носять із собою цього дня рушник. А ще розповідають про це свято та його традиції в соціальних мережах, своїм знайомим та друзям.
    Дуглас Адамс є автором таких гумористичних фантастичних творів, як "Автостопом по галактиці" (The Hitchhiker's Guide to the Galaxy) та "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі" (Dirk Gently's Holistic Detective Agency). Саме у своєму романі «Автостопом по галактиці», який отримав всесвітню популярність, він описав рушник як незамінну для автостопника річ, будь то подорожі земними дорогами або міжгалактичними просторами. У романі унікальним властивостям рушника присвячений цілий розділ.
    Багато в чому цінність рушника визначається практичним застосуванням, різноманітними способами його використання, але пряме призначення в гігієнічних цілях – тобто втиратися ним.

    Трохи ознайомивши наших читачів із незвичайним святом – Днем рушника, перейдемо до історії виникнення рушників і до рушників із колекції музею Придунав'я.
    Рушник походить від слова рука, тому звичайний рушник – це шматок тканини, яким обтирають руки й обличчя. Слово рушник вживається у двох значеннях: як звичайний рушник та як ритуальний предмет. Ритуальний рушник дуже важливий, йому приписують магічну силу. Його використовують як оберіг на весіллі, з його допомогою проводять померлих до потойбічного світу, він також захищає оселю та сприяє добробуту й плодючості її мешканців.
    Звідки з'явилася магічна сила рушника невідомо. Можливо, від ритуальної сили прядіння, а відтак – тканини. Можливо, від священнодійства вишивання. Вишиті рушники – найкращі, бо в них найбільша сила. Звичайні невишиті рушники дарують людям, які допомагають на весіллі чи похороні, але рушники, які вішають у хаті – завжди вишиті.
    Історія рушників починається з давніх часів, коли людство почало використовувати тканини для особистої гігієни. Ще за кілька тисяч років до нашої ери люди почали створювати тканини, вироби з льону, бавовни та інших натуральних волокон. Ці тканини використовувалися не тільки для одягу, але й для витирання рук і тіла після миття.
    У Давньому Єгипті з'явилися перші згадки про використання тканин, що нагадують рушники. Єгиптяни використовували льняні тканини для різних цілей, включаючи гігієнічні потреби. Льон був одним із найбільш поширених матеріалів того часу, оскільки його було легко вирощувати, а тканини з нього відрізнялися міцністю та вбиранням вологи.
    У Давньому Римі та Греції рушники стали використовуватися під час банних процедур. Римляни були відомі своїми громадськими лазнями, де після купання люди втиралися спеціальними тканинами. Ці тканини були дуже схожі на сучасні рушники.
    Греки також мали схожі практики, де тканини використовували для витирання після фізичних вправ та під час проведення спортивних змагань.
    У середньовіччі рушники стали поширенішими та отримали нові форми та функції. Вони почали використовуватися не лише для гігієнічних потреб, але й для церемоніальних та декоративних цілей.
    У Європі Середньовіччя рушники почали використовувати як частину обрядових і релігійних церемоній. Наприклад, у багатьох католицьких церквах священнослужителі використовували тканини для витирання рук під час служби. Також у заможних маєтках рушники почали використовувати як показник статусу, їх прикрашали вишивкою та дорогоцінними тканинами.
    У середньовічній Європі рушники були важливим елементом у дворянських обрядах. Вони використовувалися для прийому гостей, коли господарі дарували спеціально вишиті рушники як знак поваги. Такі тканини могли бути прикрашені родовими гербами та іншими символами, що підкреслювали соціальний статус власника.

    На території сучасної України, а також інших слов'янських народів, рушники завжди відігравали особливу роль. Вони стали не просто гігієнічним атрибутом, а важливим елементом культури та традицій. У слов'янській культурі рушники відігравали важливу символічну роль. Вони використовувалися під час релігійних та народних обрядів, весіль, хрещень та інших важливих подій. Рушники не тільки символізували чистоту та добробут, але й слугували оберегами. Особливо цінувалися вишиті вироби, де кожен елемент вишивки мав своє значення. В українській традиції весільний рушник мав особливе значення. Молодята ставали на тканину під час церемонії одруження, що символізувало початок їхнього спільного шляху. Вишивка на весільних рушниках мала релігійні та символічні мотиви, такі як дерево життя, птахи або квіти, які означали процвітання, щастя та захист родини.
    Рушники поділяються на обрядові та сакральні. Детальніше зупинимося про деякі з них:
   Божник (кутник, іконник): рушник, яким оздоблювали та накривали ікони на покутті в хаті. Зазвичай мав багатий рослинний або геометричний орнамент.
   Кілковий: довгий рушник, що вішався на кілок для прикрашання картин, дзеркал чи стін у світлиці.
    Покутний: стелився на покутті під час свят, на нього клали хліб.
   Весільні: весільний обряд був наймасштабнішим, тому використовували до десяти різних рушників:
  Рукобитний (союзний): рушник, яким перев'язували руки молодим під час заручин (рукостискання) на знак згоди.
    Вінчальний (під ноги): вишивався на цільному білому полотні. На нього молоді ставали під час вінчання в церкві.
   Батьківський (благословенний): рушник, на якому батьки благословляли дітей перед шлюбом, тримаючи на ньому ікону.
   Хлібосольний (під коровай): рушник із найпишнішою вишивкою, на якому подавали весільний коровай гостям та старостам.
    Плечовий: рушник, яким перев'язували через плече сватив.
   Є також побутові рушники – це утирач і стирач (поличник). Утирач: рушник для витирання рук і посуду. Прообраз сучасного рушника, але мав скромнішу вишивку лише на кінцях. Стирач (поличник): рушник, який вішали на полицю для зберігання хліба або посуду.
    Є похоронні та поминальні рушники. Похоронний: рушник, яким перев'язували хрест під час процесії, або рушники, на яких спускали труну в могилу.
    Дарувальний: рушник, який роздавали людям (копачам, священикам) на знак подяки за службу або як пам'ять про померлого.
    Кролевецькі рушники: знамениті ткані рушники з Чернігівщини (Кролевця), для яких характерне переважання червоного кольору на білому тлі та чергування смуг з геометричними і рослинними візерунками (зокрема, «зірками» та «вазонами»).
    Серпанкові: виготовлялися з найтоншої, майже прозорої домотканої тканини — серпанку.
У кожному регіоні України були свої переважаючі техніки (занизування, вирізування, вишивка хрестиком чи гладдю) та кольорова гама.
    В нашій державі рушник має сакральне значення. Вишитий рушник – це символ України. Рушник є неодмінним атрибутом народного побуту, весільної обрядовості та окрасою житла.

   Фонди Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав´я мають багату колекцію рушників різних національностей, що населяють наш Придунайський край. Загальна кількість рушників 230 штук, з них українських – 79 штук, болгарських – 70, молдавських – 57, гагаузьких – 5 та невизначених – 19.

    Більшість колекції було зібрано в населених пунктах Одеської області. Незначну частину колекції складають вироби, створені на території інших областей – Київської, Івано-Франківської, Сумської, Вінницької та Центральної України. В музейній колекції представлені такі види рушників, як домоткані та вишиті в різних техніках: хрест, подвійний хрест, напівхрест, гладь, розпис, біла та кольорова первіть, тамбурний шов тощо. На деякіх з них ми можемо бачити мережива – кашлюкове, в'язане гачком, в'язане голкою, плетене.

    Сьогодні, в День рушника, детальніше хочеться розповісти нашому читачеві про молдавські рушники із зібрання музею Придунав'я.
    Традиційний молдавський рушник (рум. prosop або пешкір) — це невіддільний елемент національної спадщини та обрядового текстилю. Він вирізняється поєднанням вишуканих рослинних і геометричних орнаментів, використанням багатих кольорів та майстерним мереживом ручної роботи.
    Пешкір (Пешкар, рум. peșchir) та Просоп (рум. prosop) — це традиційні молдавські рушники, які є важливим елементом культурної спадщини. Вони поєднують у собі функції утилітарного предмета побуту, обрядового атрибута та справжнього витвору народного мистецтва. Ці рушники відіграють особливу роль у матеріальній та духовній культурі, втілюючи традиції ручного ткацтва, вишивки та декоративно-ужиткового мистецтва.

    Традиційно молдавські рушники виготовляються вручну з натуральних матеріалів. Раніше це були пряжа з конопель чи льону, а також домотканий шовк-сирець та бавовна.
    Зазвичай полотно має кремовий, бежевий або натуральний білий колір. Дуже часто на ньому виділяються горизонтальні рельєфні смужки іншого кольору (наприклад, білі або рожеві на бежевому фоні).
    Кінці рушника обов'язково прикрашаються багатою вишивкою або мереживом. Часто використовується техніка мережки та в'язане гачком мереживо, відоме як хорботіка (horboțică).
    У візерунках молдавських рушників домінують мотиви, тісно пов'язані з природою, історією та побутом місцевих жителів:
    Рослинні орнаменти: стилізовані квіти, листя дуба, виноградні грона та гілки.
    Геометричні фігури: ромби, хрести, ламані лінії.
   Зооморфні мотиви: іноді зустрічаються зображення птахів (наприклад, стилізовані півні, що символізують відродження, захист та світанок).
    Кольорова гама вишивки дуже різноманітна. У старовинних виробах переважають червоний, чорний, зелений, синій, білий та жовтий кольори. Їх використовують у різноманітних сферах життя:
    Декоративна (в хаті): рушниками прикрашали стіни біля ікон, дзеркала та килими. Вони створюють затишок у традиційній молдавській хаті, зокрема в каса маре (гостьовій кімнаті).
   Обрядові та весільні (просоп): це невіддільний елемент весільних ритуалів. Рушниками перев'язують старостів, сватів, батьків молодят. Ними благословляють молоду пару, а іноді молодята стають на рушник під час вінчання.
    Повсякденні: пешкіри слугували для витирання рук чи обличчя, а також використовувалися під час приготування їжі.
    Сьогодні старовинні пешкіри та просопи вважаються цінними предметами народних промислів та є частиною Національної культурної спадщини Молдови та України.
    У фондах Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав´я зберігається 57 молдавських рушників, в тому числі 17 обрядових. Так як рушники виготовляються із різних тканин, то після ретельного дослідження виявлено: із шовку-сирцю – 40 штук, із них: з вишивкою в техніці (рахункова гладь) – 19; в техніці (мережка та вирізання) – 10; з мереживом по краях без вишивки – 8; без вишивки і без мережива – 3. Також э бавовняні, білого кольору з вишивкою, в техніці (гладь та хрестик) – 17 штук. Відрізняються вони і за назвою: «Пешкір» – 22 штуки; «Просоп» – 8; «Штергар» – 5.

    Традиційний молдавський рушник (відомий також як пешкір або штергар) – це невіддільний елемент національної культури, що поєднує утилітарну функцію з багатим сакральним змістом. Зазвичай ці текстильні вироби сягають від 1,5 до 4 метрів у довжину, оздоблюються вишуканими орнаментами, мереживом (хорботікою) та супроводжують людину протягом усього життя.
    Слово peşkir запозичене з тюркських мов (від кримськотатарського peşkir або турецького peşkir). В українській мові воно найчастіше вживається в кількох контекстах: термін зберігся у говірках півдня України (зокрема на Одещині та в Бессарабії), на Поділлі та Буковині, де позначає домотканий рушник, який використовують у весільних та родинних обрядах.
    Слово prosop походить з грецької мови, а в молдавській культурі воно означає прямокутний шматок тканини (часто з бавовни або шовку), багато прикрашений візерунками та мереживом.           Розрізняють кілька видів рушників:
    Prosope: великі парадні рушники, які могли сягати (4 м) завдовжки та (80 см) завширшки. Їх передавали у спадок або дарували найпочеснішим гостям.
    Ștergarele/Șervetele: простіші повсякденні рушники, які використовували для дому, зберігання продуктів та масових обрядів.
    Молдавські рушники славляться своєю багатою палітрою, що відрізняє їх від сусідніх слов'янських традицій.
    Традиційний молдавський орнамент – це глибокий етнічний код, що поєднує землеробські вірування, балканські та візантійські впливи. У молдавському народному мистецтві переважають рослинні, геометричні та зооморфні мотиви, що несуть сакральний зміст:
    Древо Життя (Pomul Vieții): символізує зв'язок між небом і землею, безперервність роду та гармонію. Найчастіше зустрічається на весільних рушниках і килимах.
    Ромб (Romb): знак родючості та землі. Слугував сильним оберегом від зурочення та темних сил.
    Коло та Сонце (Soarele): символи божественної енергії, життєвої сили та світла. Візерунки у вигляді сонця та зірок часто вишивали на чоловічих та жіночих сорочках.
   Зубчастий орнамент (Zig-zag/Val): уособлює воду, нескінченність, плинність часу та вічне оновлення.
   В молдавських рушниках домінують відтінки червоного (символ любові, вогню, крові). Переважають білий та кремовий фони, на яких виділяються орнаменти червоного, синього, зеленого та рожевого кольорів.
    Традиційне фарбування (окрашування) ниток для молдавських рушників здійснювалося переважно природними барвниками, які майстрині виготовляли власноруч.
    Чорний: отримували за допомогою кори дуба або вільхи.
    Червоний: використовували корінь марени красильної.
    Жовтий: застосовували цвіт липи, звіробою, цибулеве лушпиння або кору яблуні.
    Зелений: видобували з листя кропиви або кропу.
    Коричневий: використовували лушпиння волоського горіха.
   Найчастіше зустрічаються рослинні мотиви – вази з квітами, виноградна лоза (дуже символічна для регіону), квіткові гілки та дерева життя. Геометричні орнаменти також популярні.
    Краї виробів обов'язково прикрашаються домотканим мереживом ручної роботи — horboțică. Водночас сучасні молдавські майстрині продовжують техніку ткацтва та вишивки, створюючи як класичні репліки, так і адаптовані до сучасного інтер'єру рушники, які можна придбати в сувенірних крамницях або на етнічних ярмарках.
    Попри зміни в побуті, пешкір та просоп залишаються символом гостинності, пам'яті поколінь та культурної ідентичності молдавського народу.

    Кожного року колекція рушників поповнюється завдяки відвідувачам музея – жителям або гостям нашого міста та пошуковій роботі наукових співробітників музею. Час від часу частина колекції експонується на різних виставках, етнографічних святах, патріотичних заходах та музейних уроках.
    Яким би не був технічний прогрес і як би не розвивалася прогресивна творча думка, вона завжди спиралася, спирається і буде спиратися на спадщину минулого у будь-якій діяльності людини. На прикладі історії ми переконалися у тому, що людина, яка сама не займається народною творчістю, змогла не тільки зберегти й оцінити надбання своїх предків, а й захотіла передати у музей ці народні витвори, щоб і наступні покоління відчували ту енергетику старовини, яка не тільки надихає і сповнює душу красою, радістю, оптимізмом, а й зцілює її.
    Зв'язок поколінь – це, дійсно, величезна і могутня життєдайна сила. Тому дуже важливо зберегти доведені до нас зернятко істини, щоб творча молодь могли вчитися й розвивати свій талант завдяки роботам старих майстрів.
    Запрошуємо відвідати музей Придунав'я та у Залі з постійнодіючою експозицією «З Україною в серці» побачити рушники, які представляють різні куточки України.

Науковий співробітник музею Бербушенко Н.І.