М�

30

2026

Історія чарки та чарки-лафітники музею Придунав'я

Сьогодні, 30 травня, в День народження стограмової чарки, ми вирішили ознайомити шановного читача з історією появи чарки і, звичайно ж, з колекцією чарок зі зборів Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав'я. День народження  стограмової чарки – це неофіційне свято, яке справді є, але ми не загострюватимемо на ньому особливої уваги, а почнемо свою розповідь з історії появи чарки.
Історично склалося так, що застілля є одним із найпопулярніших

видів дозвілля. Не одне століття свята, важливі події, успішні завоювання відзначали спиртними напоями. Тривалий час доводилося обходитися без спеціального посуду, використовуючи те, що є. Це могли бути оброблені роги тварин, кам'яні чаші, а найзабезпеченіші могли використовувати пристосування з цінних металів. Але час минав, суспільство розвивалося, а кількість речей навколо людини зростала. Вони проектувалися з урахуванням особливостей алкоголю. Для пива, вина, лікерів та іншого наповнення почала з'являтися своя ємність. А чарки винайшли в числі останніх.

    Часто ми плутаємо терміни "стопка" та "чарка". Стопка – це невелика склянка, у якої відсутня ніжка. Батьківщина звичної всім стопки – Римська Імперія. Вперше цей посуд з'явився у І столітті нашої ери. Види стопок не сяяли різноманітністю: виготовлені з дерева, вони мали грановані боки та кришку. Іноді стопки робили такими, що розширювалися догори. Незмінно поєднував усі стародавні стопки об'єм – сто грам. Вважають, що свою назву "стопка" отримала завдяки саме об'єму, тобто своїй можливості вміщувати 100 грам.
    Насправді, знайома нам кришталева стопка з'явилася порівняно недавно. А ось до цього цілі століття люди користувалися іншими матеріалами для виготовлення посуду. Так, аж до XVII століття більшості закладів, таких як таверни, можна було зустріти дерев'яні кухлі. У заможних людей на столах стояв металевий посуд. А ось скляні екземпляри зустрічалися тоді вкрай рідко, були надзвичайно дорогими й передавалися з покоління до покоління як сімейна реліквія.

    Все змінилося у 1674 році, коли технолог Джордж Рейвенскрофт вивів склад свинцевого скла – кристалліну. Порівняно з класичним, нове скло мало блиск та прозорість, схожі з гірським кришталем. Водночас його собівартість була значно знижена. Саме цей винахід до кінця XVII століття спровокував у Європі новий поштовх розвитку скляного посуду.
    У той же період були придумані основні типи келихів для різноманітних напоїв. Основним орієнтиром для склярів стало вино, а потім його похідні шампанське, херес, коньяк. З їхньої подачі і з'явилося в аристократів правило пити ігристі вина з витончених келихів на довгих ніжках, а коньяк і віскі з низеньких «пузатиків».
    Якими були перші чарки? Римська імперія була одним із лідерів у виробництві виробів зі скла. Їм удалося зробити свої товари доступними не тільки для знаті, а й для простих людей. Виробництво було дуже масштабним. З VIII століття на території Європи виготовляли венеціанське скло, яке вирізнялося своєю розкішшю та високою вартістю. Згодом багато людей почали прагнути до використання скляного посуду, проте хотіли мати вироби менш дорогі та практичніші. Так з'явилися рьомери – посуд для подачі білого вина.
    Вважається, що слово "рьомер" походить від латинського vitrum romarium, що означає "римське скло", а німецькою мовою називається "römerglas". Спочатку це слово, за традицією, стосувалося осколків давньоримських виробів зі скла, які потім переплавляли і з них робили нові предмети. У рьомера була довга ніжка, яка прикрашалася маленькими ручками, завдяки яким келих не ковзав навіть у брудних від жиру руках. Від "рьомера", ймовірно, сталося слово «рюмка» (рос).
    Поступово, особливо після хвилі модернізації в технології роботи зі склом у ХІХ столітті, почали з'являтися нові типи чарок. На коньячних чарках справа не закінчилася. Так, асортимент чарок поповнився черговим різновидом з оригінальною назвою. Мова йде про шот, або так званий «стріляючий келих» невеликої стопці з вузькою шийкою об'ємом до 60 мілілітрів. Свою незвичайну назву чарка отримала від звуку, коли її, вже спустошену, з силою ставили на стіл.
    Була ще одна назва у чарки – це лафітник. Причому, воно якраз було дуже популярне всього сто років тому, а зараз вже практично забуте. Однак, ємність, що називалася лафітником, мала кілька відмінних рис. Так, вона мала кулясту або тюльпаноподібну форму, на стійкій ніжці. Крім того, класичний лафітник обов'язково мав грані та різьблення й колись використовувався переважно для червоного вина, а згодом став посудом для міцних напоїв.

    Звідки взялося слово «лафітник»? Назва веде свій родовід від знаменитого французького червоного вина Château Lafite (Шато Лафіт) – одного з найдорожчих бордоських вин. Виноградники Лафіт розташовувалися в регіоні Медок та були відомі ще з XVII століття. У 1868 році ці виноградники придбав барон Джеймс де Ротшильд, після чого виробництво вийшло на новий рівень, а саме вино стало символом розкоші й витонченого смаку. Шляхетний напій подавали у гарних гранених чарках. Такий посуд був у кожному багатому сімействі.
    У Російській імперії лафіт (скорочена назва) був добре знайомий забезпеченим верствам суспільства. У багатих будинках «запропонувати випити лафіту» вважалося нормою гарного тону. Вино подавали трохи підігрітим, до м'ясних страв. А чарку, з якої його пили, почали називати лафітником – просто на ім'я напою. Згодом слово прижилося і відірвалося від свого винного прабатька. Невеликі скляні грановані чарки західного зразка почали з'являтися на ринку, поступово витісняючи дерев'яні та глиняні чарки. Але до масового поширення було ще далеко – скло залишалося дорогим задоволенням.
    Ранні лафітники робили з кришталю. Склодуви вкладали у кожен виріб чималу майстерність. Є один кумедний нюанс: дно чарки нерідко формували у вигляді лінзи. Через такий лафітник можна було розглянути предмет у збільшеному вигляді, а перевернувши – зменшити його. Це було і жартом, і демонстрацією мистецтва майстра. Пізніше, коли склоробство стало простіше, кришталь поступився місцем звичайному склу, але форма і характерні риси збереглися.
    Як змінювався лафітник з часом? Спочатку лафітником називали чарку саме для вина – червоного, бордоського типу. Поступово поняття звузилося і закріпилося за товстостінним гранованим стаканчиком у формі перевернутого конуса, призначеним для міцних напоїв. Головна відмінна деталь – обов'язкова ніжка. Вона буває низькою, середньою чи досить високою. Саме ніжка відрізняє лафітник від звичайної стопки або чарки.
    Товсті стінки та ніжка давали практичну перевагу: при дружньому цоканні така чарка дзвеніла приємно і при цьому не так легко билася. Для застілля – річ корисна. А ще лафітник зручно тримати: ніжка не дає долоні нагрівати вміст, що для холодної горілки не дрібниця.
    На початку ХХ століття лафітники отримали нове призначення. Замість французького вина в них почали розливати горілку і цей алкоголь значно вигравав від такої подачі. Прозорі стіни демонстрували прозорість напою, а грановані стінки створювали гарну гру світла. У другій половині ХХ століття лафітник вийшов з моди, поступившись місцем стопкам і чаркам. Але зараз цей оригінальний предмет начиння переживає другу хвилю популярності.
    У зібранні Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав'я є невелика колекція чарок, яка налічує 11 музейних предметів. Це чарки початку ХХ століття та 50-х–80-х рр. ХХ століття. Заслуговують на нашу увагу чотири чарки-лафітники початку ХХ століття.
    Перша – це лафітник, виготовлений у Російській імперії. Він із скла, рожевого кольору, на круглій плоскій основі, яка переходить у ніжку чорного кольору, біля основи тулова - два кільця. Тулово рифлене, що розширюється догори, віночок плавно відігнутий назовні.

    Друга чарка виробництва американської компанії «Fenton Art Glass» блакитного кольору, на округлій дископодібній увігнутій всередину основі, яка задекорована орнаментом у вигляді багатопелюсткової квітки. Ніжка у чарки коротка, гранована, посередині прикрашена багатокутним випуклим фрагментом. Тулово чашоподібної форми, задекороване пухирчастим орнаментом. Віночок із хвилястим краєм, відігнутий назовні. Ця чарка була знайдена на території фортеці Ізмаїл у 2010 році.

    Довідка:
   Компанія Fenton Art Glass Company – виробник скла, заснований у 1905 році братами Френком Л. Фентоном та Джоном У. Фентоном.
   Спочатку фабрика розташовувалась у старому скляному заводі в Мартінс-Феррі, штат Огайо, в 1905 році. Свого часу фабрика належала колишній компанії West Virginia Glass Company. Спочатку вони розписували заготовки зі скла, надані іншими виробниками, але почали виготовляти власне скло, коли не змогли собі дозволити купувати необхідні матеріали.
    Вони переїхали через річку Огайо до Вільямстауна, Західна Вірджинія, і побудували завод у 1906 році. Перший рік виробництва скла був 1907. У 1908 році Джон Фентон покинув компанію і заснував скляну компанію Millersburg в Міллерсберзі, штат Огайо.
    Френк Фентон був дизайнером та декоратором. З 1905 по 1920 рік на дизайн, створений там, сильно впливали дві інші скляні компанії: Tiffany та Steuben. Але безліч різних кольорів було роботою Якоба Розенталя, відомого хіміка-склодува, який прославився розробкою шоколадного та золотистого агатового скла. До кінця 1907 року брати Фентон першими представили карнавальне скло, яке згодом стало популярним предметом колекціонування.
    Під час Великої депресії та Другої світової війни Фентон виробляв практичні предмети (такі як миски для змішування та столовий посуд) через дефіцит. Водночас вони продовжували створювати нові кольори. Ближче до кінця Великої депресії вони також випустили флакони для парфумів для компанії Wrisley у 1938 році. Флакони були виготовлені з французького опалесцентного скла з візерунком «гвоздики».
    У 1940 році Фентон почав продавати вироби Hobnail у кольорах French Opalescent, Green Opalescent та Cranberry Opalescent. Скло з візерунком Hobnail стало найпопулярнішою лінійкою та дозволило компанії Fenton існувати під час Другої світової війни та розширюватися після війни.
    Наприкінці 1940-х років троє провідних членів керівництва компанії Fenton померли. Френк Фентон та Вілмер К. «Білл» Фентон негайно зайняли посади президента та віце-президента відповідно. Протягом наступних тридцяти років вони продовжували розширювати Fenton Art Glass, незважаючи на закриття великої кількості скляних заводів.
У 1986 році посаду президента компанії зайняв син Френка, Джордж В. Фентон.

    Третя чарка прозора, із зеленуватим відтінком, на дископодібній, злегка увігнутій всередину основі. Ніжка висока, гранована, посередині прикрашена багатокутним фрагментом. Тулово витягнутої чашоподібної гранованої форми, а верхня частина -  прямоциліндрична.

    І четверта – це чарка прозора, на дископодібній, злегка увігнутій всередину основі. Ніжка висока, гранована, в верхній частині прикрашена багатокутним фрагментом. Тулово витягнутої чашоподібної форми, задекороване у вигляді стільникових комірок. Верхня частина її прямоциліндрична.

    Інші чарки - це чарки виробництва СРСР. У 50-80-х роках ХХ століття радянські чарки пройшли шлях від утилітарних гранчаків до вишуканого кольорового та кришталевого посуду. Їхній дизайн та асортимент формувалися відповідно до державних стандартів (ГОСТ) та масової культури застілля того часу.

    Еволюція радянських чарок за десятиліттями:

   1950-ті (Відлига): З’являються масові скляні чарки та стопки, часто з простим вертикальним або горизонтальним різьбленням. Популярності набувають «лафітники» (чарки на ніжці, що нагадують форму тюльпана), які використовували для міцних алкогольних напоїв. Товсте скло мало захищати вироби від пошкоджень у громадських закладах.

    1960-ті (Епоха модернізму): У дизайн приходить лаконічність. На зміну різьбленню приходять гладкі форми простого циліндричного або конічного силуету. Починається масове виробництво недорогих стопок ємністю 50 мл.

    1970-ті (Епоха застою): Пік популярності кольорового скла. Заводи випускають серії чарок із червоного, синього, зеленого та димчастого скла. Водночас формується мода на кришталь — важкі грановані чарки на короткій або високій ніжці стають обов'язковим атрибутом «святкового» сервізу в кожній родині.

  1980-ті (Перебудова): Асортимент залишається різноманітним, але через антиалкогольні кампанії та економічну кризу виробництво масового дешевого посуду дещо скорочується. Посуд стає більш стандартизованим.

   Історія радянських чарок – це еволюція від аристократичних «лафітників» до масових гранених стопок та легендарних порцелянових сервізів. Вони відображають культуру застілля, боротьбу з алкоголем та побут різних епох СРСР.