С�

15

2022

15 вересня – День фетрового капелюха

З рубрики «Колекція фондів музею Придунав'я»

15 вересня – відзначається День фетрового капелюха. Ця дата пов'язана з історією, яка сталася у Нью-Йорку в 1922 році. До початка ХХ століття у містах Північної Америки в розпал літа солом'яний капелюх вважався прийнятим повсякденним головним убором чоловіків, але існувало неписане правило, згідно з яким після 15 вересня (відоме як «День фетрового капелюха») не можна було носити солом'яного капелюха. Але за два дні до цієї дати, 13 вересня 1922 року, в Нью-Йорку стався «Бунт солом'яних

капелюхів», коли групи підлітків зривали головні убори з перехожих, які не встигли змінити солом'яні капелюхи на фетрові. Згодом щорічні нагадування почали публікувати в газетах, а 15 вересня стало фіксованою датою, коли відзначався День фетрового капелюха.
    Звідки походить такий чудовий аксесуар? Історія капелюха – це захоплююча та дивовижна подорож у минуле. Дату появи першого головного убору встановити складно. Історія виникнення перших шапок починається із Стародавнього Єгипту, де на стіні гробниці був намальований чоловік у головному уборі.
    Жінки не носили капелюхів до кінця Середньовіччя – вони майже весь час проводили вдома, до того ж церква забороняла жінкам зайві вбрання та прикраси. А ось чоловіки могли дозволити собі які завгодно головні убори – багато прикрашені шоломи, потім капелюхи з пір'ям, трикутники та циліндри.
    У 1395 році королева Франції Ізабелла Баварська вигадала перший виключно жіночий капелюх – так званий середньовічний Геннін – жіночий головний убір на каркасі з китового вуса, металу, накрохмаленого полотна або твердого паперу. Але незручні генніни прожили недовго і на зміну їм прийшли солом'яні капелюхи, які доповнювалися вуаллю та різними прикрасами.

    До XVI століття у дам набувають популярності крислаті капелюхи з фетру, які всіляко прикрашали стрічками, коштовностями та хутром.
    На початке ХІХ століття носіння капелюхів з фетру стає популярним та модним завдяки англійському королю Едварду VII. Вважають, що вперше цей матеріал для виробництва капелюхів стали використовувати в Гамбурзі. Тому це місто зазвичай вважають його батьківщиною.

    Фетр – це натуральне валяне волокно, що складається з пресованого пуху або тонкого волосся тварин, він відмінно пропускає вологу та повітря, утримує тепло. Спочатку головні убори з фетру шили вручну, їх кількість була дуже обмежена, звідки і висока ціна. Але з розвитком промисловості, виробництво фетрових капелюхів поставили на потік, і вони стали не тільки частиною образу, а й оригінальним аксесуаром.
    Ізмаїл наприкінці XIX – початку XX ст. був невеликим провінційним містом на півдні Бессарабії, яке жило своїм встановленим, розміреним життям, майже всі знали один одного в обличчя. При зустрічі чоловіки ввічливо знімали капелюхи, дами, прогулюючись набережною Дунаю, з жіночим кокетством демонстрували свої капелюшки, які привозилися із-за кордону або купувалися в найвідоміший галантерейній лавці пані Беті. Ця жінка мала вишуканий смак і їздила за товаром у Бухарест. Звідти вона привозила наймодніші капелюшки, краватки та іншу галантерею. Ізмаїлом одразу проносилася чутка, що пані Бетя повернулася з Бухареста. І модниці з ранку прямували зайняти чергу за обновкою.


    У фондах музею зберігаються дуже цікаві фотографії, на яких зображена капелюшна мода Ізмаїла тих років.

     Вікова історія фетрового капелюха сприяла виникненню безлічі фасонів цього предмета гардеробу: з високою або короткою тулією, з широкими, вузькими полями або зовсім без них. Також капелюхи із фетру поділяються на дві великі групи – м'які варіанти і жорсткі варіанти. Традиційно, капелюх складається з тулії та полів і обв'язується спеціальною стрічкою.
    Лідер серед головних уборів м'якого виду – капелюх «Федора», з трьома вм'ятинами на тулії і полями середньої ширини, що вільно формуються. Називатись він став «Федорою» після появи Сари Бернар у п'єсі Вікторіана Сарду, де вона грала головну роль. Іноді капелюх називають «snapbrim» («переломлене поле»). Чоловік, який носить «Федору», вітає даму, яка увійшла до приміщення, піднявши капелюх трьома пальцями, що лежать у вм'ятинах на тулії.


    Трилбі – це різновид тієї ж «Федори», тільки має коротші поля, які ззаду загнуті догори.
  Хомбург – жорсткий капелюх з високою тулією та однією вм'ятиною вздовж нього, з невеликими загнутими вгору полями.

    Жіноча мода на капелюшки дуже різноманітна! Вона ввібрала тенденції чоловічої та доповнилась великою кількістю жіночих моделей і фасонів. Ось деякі з них:
    - «слауч» – капелюх з тулією-котелком і невеликими м'якими полями, опущеними вниз, що стала популярною завдяки актрисі Греті Гарбо;

    - «клош» (від фр. «дзвіночок») – круглий капелюшок, тулія якого плавно переходить у дуже маленькі, злегка загнуті назовні поля.
    Капелюх клош (clochehat) – «дзвіночок» на початке ХХ століття у Франції створила дизайнер Кароліна Ребу. Стрічка охоплює туллю. Її можна прикрасити вишивкою, брошкою, квітами. Маленький секрет: коли молода дівчина повідомляла про бажання познайомитися з чоловіком, вона свій клош прикрашала яскравим бантом, якщо вона була одружена, зав'язувала стрічку тугим вузлом. Стрічка «стрілою» позначала, що жінка неодружена, але є кавалер;
    - «таблетка» – плоска модель, що не має полів, круглої або овальної форми, яку кріплять на зачіску.

    Сьогодні мода незмінно йде вперед, поступово вдосконалюючи жіночі й чоловічи капелюхи з фетру та пропонуючи нові варіанти. А ми сподіваємося, що наша колекція капелюхів та старовинних фото й надалі буде поповнюватися цікавими предметами, які увійдуть в експозиції нових виставок.

                                                     Завідуюча відділом історії та культури Землянська Л.В.