С�

25

2022

Настінні годинники музею Придунав'я

З рубрики "Колекція фондів музею Придунав'я"

25 вересня відзначається День годинників, які цокають. Це свято було придумане для філософських роздумів про сенс часу і святкується воно щороку у всьому світі. Годинники називають дзеркалом часу. Вони урочисто простують з епохи в епоху, стаючи незмінними свідками життя різних поколінь. Крім функцій визначення часу й зберігання пам'яті предків, годинник – це об'єкт мистецтва та символ технічного прогресу того чи іншого історичного періоду.

    Історія годинників налічує тисячоліття. Необхідність виміру часу виникла ще в давніх людей. Першими годинниками були сонячні, що дозволяють обчислити час доби по тіні від сонця. З розвитком землеробства й ремесел різного характеру з'явилася необхідність в вимірі відрізків часу. Так людство прийшло до примітивних годинникових механізмів, для становлення яких знадобилося не одне століття.
    У VI-VII ст. до н.е. був описаний перший годинник з анкерними, механічними частинами. Стрілок у таких годинниках не було, для позначення ділянок часу використовувалися звукові сигнали. Прототипом перших механічних годинників можна вважати Антикітерський механізм, що датується близько II ст. до н.е. Перший механічний годинник був виготовлений в Китаї в 725 році н.е. Його сконструювали майстри – І Сін та Лян Лінцзан.
    Механічний пристрій, що генерує знайомий нам цокаючий звук, було винайдено в XIV столітті. Вперше їх почали встановлювати на заході Європи на міських вежах і дзвіницях церков, які сповіщали мешканців про ранкові та вечірні служби. Причому стрілок на цих механічних годинниках не було взагалі.
    У 1500-х роках був створений перший годинник з єдиною годинниковою стрілкою. І це було просто проривом. Правда, прилад не передбачав у своїй будові маятника. Останній став доповненням чинного механізму вже в XVI столітті. У 1675 році голландський механік і винахідник Християн Гюйгенс вперше застосував маятник для регулювання точності ходу. Пізніше на годинниках з'явилася й хвилинна стрілка, адже ритм життя став швидшим, треба було встигнути. Тоді й сформувався той механізм, яким люди користуються досі. Годинник з'явився на вулицях міст, годинникарі пропонували настінні моделі з зозулею.
    На рубежі XVIII століття став популярним кишеньковий годинник на ланцюжку. Для чоловіків він став аксесуаром, ознакою становища у суспільстві. А жінки почали носити годинники на зап'ясті. Правда, жіночі годинники, багато прикрашені камінням, ходили неточно. Все XIX століття здавалася дикістю думка, що чоловік зможе надіти на руку годинник, але Перша Світова війна все змінила в свідомості. Військовим було зручніше носити годинник на руці.
    На відміну від наручних, великі кімнатні або вуличні годинники, не зазнали серйозних змін з часу XVI століття. Великі годинники били, раз на годину, кожні півгодини або кожні п'ятнадцять хвилин, відраховували час без секундних стрілок.
    У XXI столітті перевага надається годинникам у мобільних пристроях, електронним багатофункціональним «девайсам».
    В зборах Ізмаїльського історико-краєзнавчого музея Придунав'я зберігається колекція годинників XIX-XXI ст., що складається з 70-ти музейних предметів. Тут представлені настінні, настільні, камінні, кишенькові та наручні годинники. Вони різноманітні за матеріалами, формою, технікою та часом виконання. Частина цих годинників представлена у постійній експозиції музею, але більшість зберігається в фондах музею. На жаль, у колекції немає консольного, каретного та підлогового годинників.
    Сьогодні ми розповімо вам про настінні годинники із фондів музею Придунав'я. Але спершу зробимо екскурс у минуле та дізнаємося про появу таких годинників.

    Перші домашні годинники почали з'являтися на початку XV століття та вони були підлоговими через громіздкість конструкції. Ці годинники були настільки масивними та важкими, що повісити їх на стіну було неможливо. Матеріалом виготовлення для них були дорогі породи дерева. Корпус прикрашався барельєфами, різьбленням та навіть скульптурами. Після появи маятника, що коливається, годинник став більш точним. Найраніший годинник з-за довгих маятників завжди був високо піднятий над підлогою. Так з'явився перший настінний годинник. Надалі, у міру вдосконалення годинникових механізмів, годинник ставав все легшим, що дозволило створювати моделі настільних годинників.
    На початку XVI століття в англійських годинникових майстернях з'явилися так звані люцернові настінні годинники. Існують дві версії походження такої назви: або на нього вплинула форма корпусу, що нагадує свічковий ліхтар, або вона виникла від англійського слова «лакттен» — латунь.
    Корпус таких годинників вирізнявся своєю масивністю, виконувався із заліза, бронзи чи латуні. Він включав 2 великі горизонтальні пластини, які з'єднувалися 4-ма планками у формі колони, і мав 3 дверцяти, 2 – з боків і одну спереду. Круглий циферблат був лише з однією різьбленою сталевою стрілкою та римськими цифрами. Сучасній людині важко навіть уявити, що практично до кінця XVI століття у люцернового годинника була виключно годинникова стрілка, і тільки в XVII столітті з'явилася хвилинна. Циферблат частіше прикрашали всілякими орнаментами та гравіюванням. Під механізмом містився дзвін.
    Наприкінці XVII століття в Німеччині з'явилися перші екземпляри настінних годинників-тарілок. Така назва була обумовлена зовнішнім виглядом циферблату. Дозволити собі такий предмет інтер'єру могли лише заможні особи. Незважаючи на це годинник набув широкого поширення. Механізм мав шпиндельний спуск та короткий маятник. Дизайн відрізнявся від англійського годинника. Тут не було ні яскравих орнаментів, ні квітів, ні птахів. Годинник часто виконувався у формі готичних замків, веж, черепів та розп'яття, а на циферблаті красувалося зображення фігури Смерті. Незважаючи на похмурі образи, саме Німеччина є батьківщиною знаменитого годинника із зозулею.
    Франція XVIII століття подарувала Європі консольний годинник із пружинним приводом. Дерев'яна консоль була складовою корпусу, зберігаючи стилістику декорування. Найбільше зізнання здобули французькі маятники. Як і англійський, французький годинник розписувався візерунками, орнаментами і навіть пейзажами, деталі відрізнялися майстерним виконанням. Годинник можна було не лише вішати на стіни, а й ставити на стіл. Від Англії, Німеччини та Франції мода на годинник поширилася країнами Європи. Найпоширенішими, але в той же час пізніми видами настінного годинника стали «пенделовки» — маятниковий годинник, який вироблявся в Австрії наприкінці XVIII – початку XIX ст.
    В ХХ столітті технології зробили крок вперед – з'явилися більш доступні настінні годинники – електронні, моделі з кварцовим механізмом та інші види.
    Справжні годинникові майстри знають безліч секретів, вміють створювати такі годинники, які наче магніт, притягують погляди оточуючих, змушуючи дивитися на них трохи довше, ніж це необхідно для визначення часу. Матеріали для настінного годинника різноманітні та завжди відрізняються якістю. Майстри використовують метал, скло, масив та шпон дерева, а також їх різні поєднання.

     В фондах музею Придунав'я наличується 16 настінних годинників виробництва Німеччини, СРСР та Китаю (відомих фірм «Junghans», «Gustav Becker», Орловського, Сердобського, Пензенського та Чистопольського годинникових заводів). Всі вони є цінними, але перлиною колекції музею співробітники по праву вважають діючий старовинний настінний годинник з боєм, що належав Федору Федоровичу Тульчіанову – синові господаря особняка (нинішнього будинку музею Придунав'я) Федора Павловича Тульчіанова – Міського Голови з 1880 по 1892 рр. і з 1900 по 1906 рр., Почесного громадянина Ізмаїла. Годинник був переданий в дар краєзнавчому музею Придунав'я жителем міста Ізмаїл в 1996 році. За словами дарувальника – годинник спочатку йшов, але після зупинки перебував на горищі його будинку.
    Цій старовинний годинник, якому вже понад 150 років, відомої німецької марки «Junghans» знаходився в жалюгідному стані. Був він в розібраному вигляді, механізм – в неробочому стані, корпус пошкоджений деревоточцем, втрачені деякі різьблені деталі. Терміново була потрібна реставрація. В 2011 році складний механізм годинника був відремонтований ізмаїльським годинникарем І.І.Сапунжі, а корпус був відновлений і відреставрований художником-реставратором В.П.Гуменним і робочим музею А.Ф.Степаненко. З тих пір, після тривалого мовчання, в музеї можна постійно чути їх мелодійний бій. Зараз годинник займає почесне центральне місце в залі з постійно діючою експозицією «Внесок купецької династії Тульчіанових-Захаріаді в розвиток Ізмаїла».

    Також в колекції представлений настінний годинник з боєм виробництва Німеччини «Gustav Becker» (модель «Dom Gong») кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ні для кого не секрет, що ця годинникова марка в ХІХ-ХХ ст. була однією з найвідоміших не тільки в Європі, а й у світі. Вона випускала різні годинники мільйонами, механізми яких були дуже якісними та доступними за цінами. На годиннику з нашої колекції є тавро з якоря та літер «G» та «B». Саме це тавро свого часу ототожнювалося з найвищою якістю та бездоганною точністю ходу.

    Найбільшою частиною колекції представлені настінні механічні годинники «Янтарь» з боєм Орловського годинникового заводу (ОГЗ) виробництва 60-80-х років ХХ ст., СРСР. Їх налічується 7 екземплярів. Всі вони розташовані в прямокутних дерев'яних корпусах, але є різниця в формі та оформленні циферблату. У деяких екземплярів на циферблаті арабські цифри, у інших – римські. Є в колекції один настінний електро-механічний годинник «Янтарь»в круглому пластиковому корпусі, що задекорований по колу 12-ма серцями.

    В фондах музею представлені й годинники настінні торгівельної марки «Маяк» Сердобського годинникового заводу (СГЗ) виробництва 70-80-х років ХХ ст., СРСР. Один годинник настінний з зозулею трикутної форми у вигляді казкового будиночка. Взагалі перша згадка про годинники з зозулею сягає 1629 року, коли аугсбурзький аристократ Філіп Хайнхофер підніс подібний годинник Августу, курфюрсту Саксонії. Тим не менш, батьківщиною традиційного годинника з зозулею вважається німецька земля Шварцвальд. Перший незвичайний годинник був виготовлений місцевими умільцями в період з 1740 по 1750 рік і швидко завоював популярність у регіоні.

     Другий годинник «Маяк» у оригінальному кришталевому корпусі у вигляді тарілки з хвилястими краями та фігурно орнаментованої. Цій годинник можна використовувати і як настінний, і як настільний.

    Ще один настінний годинник 80-х років ХХ ст. - «Весна» знаходиться в зібранні музею, виробленний він на Пензенському годинниковому заводі (ПГЗ). Розташований в прямокутному корпусі з фігурно-обробленими кутами; циферблат - круглій, під склом з арабськими цифрами.  

    Також в зборах музею є годинники настінні корабельні «Восток» 60-80-х років ХХ ст. виробництва Чистопольського (ЧГЗ), СРСР. Вони круглої формі, в металевому корпусі. Циферблат круглий, під склом, оснащений трьома стрілками та арабськими цифрами.

    І найновіший за часом настінний годинник з нашої колекції – це годинник «QUARTZ» початку ХХІ століття, виробництва Китай. Він розташований в прямокутному дерев'яному корпусі, циферблат під склом. На ньому – кріплення з 3-ма стрілками та арабські цифри по колу. Сам годинник по периметру задекорований насінням та плодами рослин.

    Всі годинники із фондів, за роки існування нашого музею, були люб’язно передані мешканцями нашого міста та району.
    Співробітники Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею дуже сподіваються, що добрий приклад дарування музею предметів заразливий, і звертаються до жителів Ізмаїла та його району з проханням: «Друзі, якщо у вас лежать у коморах або припадають пилом у серванті старовинні речі, які дісталися вам від бабусь і дідусів – посуд, одяг, кухонне начиння і, звичайно, годинник, приносите їх до нашого музею. Ми можемо дати їм нове життя. Тут їх побачать сотні ізмаїльців та гостей нашого міста. І пам'ять збережеться на віки!»

                                                                       Ст. науковий співробітник музею Суворова М.О.