Ф�

10

2023

Українська майоліка з фондів музею Придунав'я

З рубріки "Колекція фондів музею Придунав'я"

Щороку фонди Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав'я поповнюються різними предметами, які згодом, пройшовши ретельний відбір, наукову обробку та опис, стають музейними предметами. Так, минулого року, незважаючи на його складність, музейні фонди збагатилися новими предметами, серед яких було багато керамічних виробів. І співробітники музею Придунав'я вирішили наступного року відкрити нову виставку та показати відвідувачам колекцію виробів із кераміки.

       Історія української кераміки
    Взагалі українська кераміка має багатовікову історію, а її славетні традиції активно розвиваються й досі. Її коріння сягає глибини епохи неоліту (VІ - ІV ст. до н.е.) й Трипільської культури (ІV -ІІ ст. до н.е.). Початковим і основним видом керамічних виробів були товстостінні судини з круглим або канонічним дном, що надали стійкості при встановленні в землю. Вони виготовлялися вручну шляхом нарощування окремих джгутів глини – способом наліпу. Щоб глина не тріскалася при випаленні, до неї додавали товчені раковини молюсків і подрібнений граніт. Спочатку їх обпалювали на багаттях, а потім з'явилися печі. Насамперед вона була побутовим мистецтвом, творчість майстра обмежувалася посудними формами та стриманим декором. Але навіть ті артефакти, що дійшли до нас з давніх-давен – говорять про неабияку майстерність і художній смак їх авторів.
    Рання слов'янська кераміка в Україні представлена визначними пам'ятками Черняхівської культури (І-V ст). Високі художні риси кераміки були закладені в епоху Київської Русі (IX-XI ст). Ця епоха залишила нащадкам безліч прекрасних зразків посуду, декору, облицювальних плиток, іграшок, світильників. Поява гончарного кола дозволила створити речі з тонким черепком, більш витончені. Виріб ставав м'якшим і тоншим, на ньому легко було малювати рослинний та геометричний орнамент. Значний розвиток кераміки спостерігається у XIV столітті, а особливого розквіту вона досягла у XVI – XVIІІ століттях із появою гончарного ремесла. Груба ручна робота перетворилася, ремесло гончарів, яке вдосконалювалося від сторіччя до сторіччя, стало справжнім мистецтвом. «Не боги горщики обпікають» – говорить народне прислів'я. Пройшовши величезний часовий шлях кераміка у ХХ столітті стає лідером серед інших видів декоративного мистецтва. Твори українських керамістів вражають своєю оригінальністю, несподіваними тимчасовими рішеннями та новизною знахідок.
    На сьогоднішній день гончарство, як й інші народні промисли, дещо відійшло у минуле. Але все ж таки в регіонах, де воно було поширене, і зараз є продовжувачі традицій. Кожен регіон гончарства в Україні має характерну техніку та відмінні риси, за якими можна визначити походження виробу. Сьогодні українська кераміка має кілька загальновизнаних видів та назв.

    Цього року плани наукового складу музею з приводу демонстрації широкому загалу частини багатої колекції керамічних виробів втілилися у життя: 9 лютого у музеї Придунав'я відкрилася виставка «Світ української майоліки». В експозиції представлено оригінальний посуд, вази для квітів, скульптури малих форм та художні декоративні вироби із фондів музею, які були виготовлені на українських підприємствах у 60-80 роках ХХ століття. Побутовий і декоративний посуд захоплює різноманітністю форм, майстерністю декоративного розпису, оригінальністю трактування рослинно-квіткового декору. Всі предмети, представлені в експозиції, дають можливість відчути енергію художника, можна побачити торкання людської руки, їх оригінальні форми та яскраву глазур.
    Що ж таке майоліка? Це керамічне виріб, виготовлений з глини за особливою технологією. Предмети спочатку покривають спеціальною кольоровою глазур'ю – поливом, а потім розписують та обпалюють.
    Великопориста глина використовувалася людьми в ремеслі не одне тисячоліття. Ще у Стародавньому Єгипті та Вавилоні використовували зразки виробів з такого матеріалу. За часів Середньовіччя ця технологія проникла до Європи. Першими освоїли це мистецтво іспанські майстри, які використовували матеріал для будівництва архітектурних ансамблів. Ці вироби швидко почали продавати в Італії. У ХI столітті майстер Лукка дела Робіа, який мешкав у Флоренції, додумався покривати вироби з пористої глини особливою глазур'ю. Саме такі вироби отримали назву «майоліка». Ця назва була запозичена біля острова Майорка, який був своєрідним митним пунктом, що пропускав кераміку з Іспанії до Італії. Досить швидко інші майстри додали до палітри кольорів глазурі синій, фіолетовий і зелені відтінки. До середини ХVI століття відкрилося безліч майстерень, що працювали з пористою глиною та покривали їх кольоровою глазур'ю.
    Під час виробництва майоліки в Україні використовуються види глини, які легко піддаються плавленню. Зазвичай глина береться у чистому вигляді, але іноді підмішують синтетичні добавки, щоб готовий виріб був міцнішим. Обпалюється кераміка двічі. Перше випалення – це формування силуету майбутнього виробу. На цьому етапі коригується форма та вигини. Другий випал відбувається вже після покриття виробу глазур'ю та його розпису. Незважаючи на те, що майоліка існує вже не одне століття, технологія її виробництва постійно вдосконалюється.
    Більшість представлених на виставці творів виглядають досить простими, але й одночасно надзвичайно вишуканими, завдяки відомим майстрам із національних центрів гончарного промислу: Косово, Опішні, Василькова, Коростеня та Львова. Це і керамічні судини – «куманці» – різних форм та колірних відтінків. Саме слово запозичене з тюркської мови. Куманець призначався для зберігання різних напоїв. Вони були різної форми, але найпоширеніша – форма дисків чи кілець, які щедро оброблені різними розписами. Куманець має вигнуту ручку та ніжку-підставку.
    Основним посудом для приготування їжі та її зберігання з давніх часів і сьогодні є горщик – древні назви «гірник» або «грин». Горщики з опуклими боками називають «пукатами», вужчі «плоскуни». Товсті стінки та стійка основа дозволяють готувати їжу як на відкритому вогні, так і при високих температурах і займають гідне місце у побуті.
    Миски – «макітри». Це словосполучення означає – мак терти. Широкий глиняний горщик міг мати конусоподібну форму, зазвичай ліпився з червоної глини. У такій мисці перетирали не тільки мак, але й інше насіння, яке краще зберігало свій аромат.
    Супник – як предмет сервірування з'явився у Франції у ХVI столітті та у ХХI столітті – продовжує цей статус. Він був присутній у всіх обідніх сервізах. Окрім гарної подачі має і практичне значення. Переливаючи дуже гарячий суп із каструлі в супник зменшується температура до оптимальної та стабілізується, зберігаючи суп гарячим на столі.

    Найбільшою частиною колекції керамічних виробів представлена Васильківська майоліка, яка виробляється у Василькові Київської області. Розпис та декорування цього посуду вважається візитівкою української кераміки. Васильківська майоліка – приватне підприємство, що випускає традиційний український народний посуд ручної роботи. Васильків був одним із гончарних центрів Наддніпрянщини ще з XVIІІ століття. Розквіт заводу припав на 60-80-ті рр. ХХ століття та став провідним підприємством художньої промисловості України, яка випускала понад 70 зразків, від побутових виробів до декору та декоративних скульптур. Його вироби експонувалися на виставках не лише України, а й за кордоном. 2000-го року завод був визнаний банкрутом, 2004-го року його приватизували і з 2005 року створено приватне підприємство «Васильківська майоліка», яке продовжує традиції українського майолікового посуду. Продукція проста за формою й екологічно чиста, тому що виготовляється із природних матеріалів. Декорована кольоровими глинами та розписана прийомами ручної роботи.

    Косівська кераміка - це унікальні теракотові, глазуровані та димлені шедеври, зроблені руками гуцульських майстрів. Родом із м. Косів Івано-Франківської області. Відрізняється характерним для цієї культури декоруванням у вигляді орнаменту. Після першого випалення в печі на виріб наноситься розпис білою, зеленою, жовтою та рідко синьою фарбами, покривається прозорою глазур'ю та обпалюється вдруге. Така техніка унікальна та єдина у світі. Орнамент рослинний, часто вплітаються птахи та звірі. Популярні мотиви, що відображають життя гуцульського народу. Ще її називають «мальованою». У грудні 2019 року ця кераміка була внесена до списку культурної спадщини ЮНЕСКО.

    Опішнянська кераміка. Цей посуд славиться своїм гарним розписом: листя, квіти, колосся та вінки, грона ягід. Характерна колористика – бежевий, зелений, коричневий і блакитний – основні кольори та різноманітність відтінків. Розпис такого посуду – окремий етап виробництва. Опішня – старовинне козацьке місто на Полтавщині, є одним із найвідоміших центрів культурної самобутності України та столицею українських гончарів. Опішнянські майстри завжди створювали свої шедеври без попередніх ескізів. Місцева глина має сіруватий колір, а при випаленні стає не червоною, а світло-жовтою. Від початку до повного закінчення кераміка минає 40-денний термін виготовлення. Замішавши глину, гончар дає їй відпочити кілька днів, а потім формує виріб і випалює в печі при температурі 850 градусів, потім покриває поливою і знову в піч.

    Гаварецька кераміка – особлива. Родом із селища Гавареччина на Львівщині. Відрізняється чорним або темно-сірим відтінком. Досягається він природним шляхом. Виріб ліпиться з 2-х видів глини: пісної та жирної. Потім його поміщають у грубку на 12 годин при температурі 1000 градусів. Піч засипають землею, щоб усередину не надходив кисень. Дрова використовують грабові чи букові. Завдяки цьому виходить чорний колір керамічного посуду. Якщо гончар хотів зробити виріб більш лощеним, то повинен був довго натирати його гладкими камінцями у вигляді гальки. Гаварецьку кераміку називають ще сивою, закуреною, чорнолащеною. Вона легко змагається з глазур'ю. Якщо у ХІХ столітті у цій техніці працювало 100 майстрів, то у ХХ столітті промисел зовсім занепав: печі розвалювалися, майстри помирали і не було кому передавати свої знання. Завдяки зусиллям гончара Дмитра Василинського промисел не впав, йому вдалося здобути перше місце на керамічній виставці в Італії. Сьогодні на Гавареччині працюють 4 гончарі-чорнодимленніки. Їхні роботи набувають популярності і користуються високим попитом.
    Молочна – назва давньої технології виробництва. Виріб просочують молоком, черепок за структурою пористий і добре вбирає молоко. Коли молоко добре всмокталося, його сушать, потім ставлять у піч і обпалюють при температурі 270 – 350 градусів, молоко, що підгоріло, купує пори. Поверхня виробу після такої обробки набуває насичений колір від світлого до коричневого, а доданий цукор надає червоного відтінку. Поширена ця техніка переважно в центральних районах України.

    Багатовікова колиска гончарства в Україні приємно вражає нас різноманітністю виробів, технік та талановитими людьми. Кожен виріб є неповторним і єдиним у своєму роді, що пройшов довгий шлях від зародження в голові майстра до перетворення шматка глини на справжній шедевр. Керамічний подарунок набагато промовистіший за будь-які слова.

                                           Ст.науковий співробітник музею Придунав'я Мельянцева Т.О.