И�

17

2023

«Етноперлина Південної Бессарабії-2023»: польські нотки у гармонійній симфонії народностей Придунав’я

17 липня в Україні відзначається професійне свято етнографів – людей, які займаються вивченням культури та побуту різних народів. На честь цього дня у Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав'я вже стало доброю традицією проводити фестиваль «Етноперлина Південної Бессарабії», який об'єднує традиції, звичаї і мистецтво різних національностей краю.
Душа нашого самобутнього куточка України – це культура, дорогоцінний скарб, який об'єднує і зближує цілі покоління. Буджак

здавна славився своїми людьми і мальовничою природою. Великі озера та одна з найбільших європейських річок Дунай завжди притягували сюди багато народів. Це регіон, де мирно співіснують українці, молдавани, болгари, албанці, євреї, гагаузи та багато інших етнічних груп. Об'єднує їх взаємоповага та людяність, бажання зберегти свої національні особливості.
    Кожного року наш фестиваль присвячений окремій національності або темі. В минулому році ми розповідали про звичаї та традиції вірмен, у 2021-му – греків, у 2020-му – гагаузів, у 2019-му – німців, у 2018-му – албанців, у 2017-му – старообрядців, у 2016-му році свято було присвячено болгарам, а у 2015-му – молдаванам. І хоча бойові дії, що тривають вже більше року між Україною і Росією, на жаль, не дають приводу до широкомасштабних святкувань, у рамках проекту «Етноперлина Південної Бессарабії» музей Придунав'я традиційно розкаже про ще одну народність, представники якої вписали свою високу ноту у барвистий гармонійний ансамбль етносів, що здавна обрали наш край своїм прихистком від буремних подій на прабатьківщині – поляків.

                                                  Історія польського населення у Буджаку

    Основу стародавньої польської держави склали у другій пол. Х ст. об'єднання західнослов'янських племен полян, слензан, віслян, мазовшан, поморян тощо, які заселили землі у басейні рік Вісли і Одри, що омиваються на півночі Балтійським морем. Протягом своєї історії польська держава зазнала багато випробувань і трансформацій: складала унію з Великим князівством Литовським у ХVІ ст., була кілька разів поділена або окупована своїми імперськими сусідами. Але врешті-решт країна виборола свою незалежність і зараз виступає однією з найбільш успішних і розвинених у східній частині європейського континенту.
    Сьогодні у світі налічується близько 45 млн. поляків, з них 37 млн. проживає безпосередньо у Польщі. За Всеукраїнським переписом населення 2001 р. польське населення складало 144,13 тис., а в південних районах Одеської області між Дністром і Дунаєм – 372 особи.
    Перші масові переселення поляків до Бессарабії починаються після підписання Бухарестського мирного договору 1812 року, хоча епізодичні появи польських представників відмічаються ще на рубежі ХVІІІ – ХІХ ст. Причиною першої хвилі значною мірою став економічний занепад Великого герцогства Варшавського внаслідок наполеонівських війн. Частину переселенців склали поляки-кашуби, що прибували під видом німців (які у свою чергу були незадовго до того переселені з німецьких земель і не змогли прижитися на польських) і пізніше увійшли до складу даної етнічної групи і в Бессарабії. Подальші хвилі формувалися також і з Царства Польського внаслідок повстань 1831 і 1863-1864 рр., коли багатьом представникам різних верств польського соціуму доводилось рятуватися від дій репресивного механізму російської імперської влади.
    Хоча значну частину польських переселенців до Бессарабії складали представники збіднілої шляхти, види їх занять були і залишаються досить різноманітними (частково це було пов'язано з імперським розпорядженням підтверджувати свій соціальний статус на новому місці): доволі багато – майже половина – були зайняті у сфері сільського господарства, серед інших основне місце віддавалося торгівлі і підприємництву, ремісничій (зокрема, ковальській), воєнній і чиновній справам, роботі за наймом тощо. Традиційно немалий пласт даної національної групи відноситься до інтелігенції (до найяскравіших представнків якої слід віднести уродженця Ізмаїлу, відомого польського вченого-хіміка Віктора Кемулу (1902-1985)).

Віктор Кемула

    Одна із справ Ізмаїльського архіву за 1820 р. фіксує 82 прізвища поляків-жителів міста з вказівками на сферу їх діяльності, кількості домочадців, будинків, магазинів, складів, найманих робітників: Ян Барановський, Михайло Ремішевський, Марк Цихановський, Осип Границький, Олександр Петровський, Данило Вітаській, Андрій Стадницький, Йосип Блажієвський, Ксена Помазан та ін. Аналіз списків формулярного опису жителів фортеці Ізмаїл у 1820 р. дозволив виділити кілька поляків-власників житлових і комерційних споруд на її території. На відміну від попередніх років у фортеці з'явилась польська нерухомість: під номером 24 був зазначений будинок Онуфрія Добровольського, а одним з найбагатших поляків фортеці і міста був провіант-комісіонер Ю. Родзієвський.

    Таким чином чисельність польського населення Бессарабії суттєво коливалась в залежності від місцевості і часового періоду. Приміром, ще у 1817 р. у місті Тучкові і приналежних до нього хуторах проживали 54 поляки, а вже у 1897 р. 125 жителів Ізмаїла назвали польську мову рідною. А загалом у Буджаку, яка включала до себе територію тодішніх Ізмаїльського і Аккерманського повітів Бессарабської губернії, за мовним принципом формування польське населення у тому році налічувало 847 осіб (0,2% загальної кількості). Згодом після деякого зростання до максимуму на початку ХХ ст. польське населення Південної Бессарабії стало поступово скорочуватися внаслідок низки доленосних подій першої половини минулого століття, що включили до себе дві світові війни і неодноразову зміну Південною Бессарабією державного підпорядкування. Негативно на чисельності поляків у Буджаку і загалом в країні вплинули і останні трагічні події на території нашої держави: чимало громадян польського походження рятуючись від бойових дій покинули терени Україні.
    Тим не менш, і сьогодні південні райони Одесщини населяють більше 300 жителів польського походження. Близько ста з них мешкають у Ізмаїлі. З 2004 р. в місті діє громадська організація «Дім польський Куяви» (перший голова – Анелія Шиманська), яку вже на протязі багатьох років очолює Марія Михайлівна Лукашова. Метою організації є збереження польських традицій, навчання підростаючого покоління польській мові й культурі. Завдяки роботі общини місто відвідують офіційні делегації з дипломатичних установ Польщі, міста побратима Влоцлавека, проводяться дні польської культури в Ізмаїлі, протягом яких усі бажаючі можуть відвідати виставки народного мистецтва, пригоститися стравами національної кухні тощо.

Адам Шихевич та Марія Лукашова

                                          Духовна складова польського населення Буджаку

    Як відомо, переважна більшість релігійних поляків сповідують католицтво. Справедливим це залишається і для польських переселенців до Південної Бессарабії, які з перших років після прибуття почали турбуватися про відкриття храмів для відправлення своїх релігійних потреб.
    Показовим у цьому плані можна назвати історію появи і функціонування такого об'єкту у Ізмаїлі, де спочатку через брак коштів був зведений у 1826 р. молитовний дім, а згодом, приблизно у середині ХІХ ст., був побудований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Храм, що носить ознаки неоготичного стилю, був закритий у радянські часи: у його приміщеннях в цей період розташовувалося спортивне товариство «Спартак».
    Після оголошення незалежності України споруда була повернена римо-католицькій церкві, це сталося у 1996 р. Хоча в архітектурному плані будівля і не зазнала катастрофічних втрат, вона все ж потребувала значної реконструкції, яка за допомогою прихожан і меценатів проводиться і дотепер. Першим фінансову підтримку для реставрації надав папа римський Іоан Павло ІІ. Багато моральних і фізичних сил для відродження духовного життя польської общини у Південній Бессарабіїт віддала відома ізмаїльська подвижниця Ванда Голуб (1920-2004), а також прихожанки Олена Подорожна, Ізабелла Іванюк, Броніслава Борковська, Людмила Жданович-Олейник та інші.
    З 2008 р. настоятелем храму є отець Адам Шихевич. Загальна кількість прихожан перевищує сотню. Сюди відносять не тільки жителів міста польського походження. Нерідко церкву, у якій проводяться усі святкові богослужіння – Різдво, Пасха та інші – відвідують гості й тимчасові мешканці з західних областей нашої країни з числа військовослужбовців Ізмаїльського прикордонного загону.

Храм Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії

    З 2001 р. у Білгород-Дністровському також діє каплиця Святої Маргарити з Антиохії, що, як і ізмаїльський костел, відноситься до Одесько-Симферопольської дієцезії римо-католицької церкви в України.

                                                Житло, одяг, їжа, сімейні цінності поляків

    Культура народу складається з цінностей, надбаних безліччю поколінь людей. З прадавніх часів до нас ідуть життєва мудрість та настанови щодо способу життя. Вони закладені в звичаях, обрядах, фольклорі, адже в них – світовідчуття та світосприймання народу.
    Територія Південної Бессарабії являє собою яскравий приклад переплетіння різних етнокультурних потоків. Утримуючи певну відособленість, кожен з них намагався пристосуватися до нових природних умов і водночас зберегти багатство, різноманіття та самобутність традицій своєї національності, що, у свою чергу, дозволило залишити помітний слід в культурно-історичному пласті нашого краю.
    Природним чином традиційне житло поляків – зрубний дерев'яний будинок – в умовах буджацького степу не набуло широкого розповсюдження. Частіше, як і серед інших етнічних груп, зводилися напівземлянки або наземні цегляні будівлі. Селянська садиба представляла собою прямокутний комплекс будівель. Крім будинку на подвір'ї ставили навіси, сараї, комори для зерна, загони для худоби. Також викопували льох для зберігання запасів. На відміну від інших європейських будівель, житло поляків здебільшого мало чотирисхилий дах. Його покривали соломою, очеретом, дранкою, дошками, прикрашали фігурками тварин, рослин. З дощок викладали геометричні візерунки, вирізали орнамент.
    Народний костюм поляків – «стройе людове» – поділяється на жіночий і чоловічий. Виробляється переважно з пеньки, вовни і льону. Жінки носять широку спідницю до щиколотки, сорочку, фартух, жилет або корсет, пояс, головний убір (у незаміжніх це хустка або вінок, у заміжніх — чепець) і взуття – чобітки «цижми» з червоної, чорної або комбінованої шкіри. Чоловіки носять розстібний кафтан – «жупан», жилет або куртку, штани, пояс, високі шкіряні чоботи або спеціальне взуття з м'якої шкіри, що носить назву «керпчі». На голові – фетровий чи солом'яний капелюх або шапки на хутрі різних фасонів – «ялувка» чи «конфедератка» («рогативка») або суконна «магерка». Увесь одяг, особливо жіночий, має яскраві кольори, прикрашені візерунковою вишивкою і кружевом (у жінок – кораловими, янтарними або скляними бусами).

   Польські національні костюми

     Польська кухня базується на поживних стравах з м'яса, молока, овочів, фруктів і злаків. Найвідоміші страви, батьківщиною яких вважається Польща – це капуста з м'ясом – «бігос», суп на заквасці з житнього борошна – «журек», горілка на травах – «зубровка», а також солодкий десерт – «пташине молоко», який винайшов у 1936 р. відомий польський кондитер Ян Ведель.
    Сім'я традиційно є найбільшою цінністю для кожного поляка. Розлучення – рідке явище і не вітаються громадськістю. Поляки дуже чуйні, уважні і приязні як до своїх рідних, так і до друзів і гостей.
    Взаємодія різних етносів надає неповторний колорит бессарабському краю. Тут ви можете почути українську, молдавську, болгарську, гагаузьку та інші мови. Світ, який неможливо собі уявити без вічно блакитного Дунаю, без історичних місць, які оповиті стародавніми таємницями і неповторними легендами, без розкішних садів і золотистих безкраїх полів... У кожної людини є свій рідний куточок на Землі. Це край, місце, де вона народилася, її мала батьківщина. З таких маленьких куточків складається наша Україна. Для нас це наша багата талановитими людьми Південна Бессарабія – сонячний край, який став рідним для багатьох народів, земля наших батьків, на якій нам судилося з'явитися на світ і жити, пишатися своїм минулим, продовжувати справу своїх пращурів – це основні життєві принципи бессарабців.

                                                              Науковий співробітник відділу історії та культури  Труфкін Р.В.