И�

28

2023

День пам’яті Володимира Великого

Щороку, 28 липня, Україна святкує свято на честь однієї з найважливіших релігійних подій в українській історії. Православні відзначають День хрещення Київської Русі на честь заснування в країні християнства князем Володимиром Великим. Офіційно свято називається День хрещення Київської Русі-України.
В 2023 році відзначається 1035-річчя хрещення Русі. У День хрещення Русі-України у храмах ПЦУ проводяться богослужіння на честь Володимира Великого. А у 2022 році за рішенням Верховної

Ради цього дня було встановлено свято - День української державності.
    Князь Володимир Святославович увійшов у історію нашого народу як князь-Святитель, який охрестив Україну-Русь і ввів її в християнську цивілізацію. За його труди на благо рідної землі народ ще за життя назвав його Великим князем, любив його як батька нації, а після смерті ввів його до лику святих. Діяльність князя і справді була великою. Міцною, єдиною і сильною була при ньому і княжа Україна. Дружби з Володимиром, його допомоги шукали європейські імператори та королі. Крім великого державного політичного діяча, Володимир Великий був ще й великим полководцем і флотоводцем. Його головні військові походи і перемоги пов'язані в першу чергу з флотом; і київську державу князь зміцнював як морську країну. При князі Володимирі Святославовичі флот динамічно розвивався і займав чільне місце не лише як військова сила. У більшій мірі Володимир використовував флот у справі військово-дипломатичній.
    Князь Володимир був сином київського правителя Святослава Ігоровича і Малуши, ключниці княгині Ольги. Оскільки його мати вважалася рабинею, то коли стало відомо про її вагітність, княгиня Ольга відправила Малушу в село Будутино. Саме там у 968 році й народився майбутній київський князь. Вважається, що сина відлучили від матері в дуже ранньому віці.
    Позбавлений любові матері, він не зміг знайти і духовну близькість з батьком – виховували хлопчика бабуся княгиня Ольга й брат матері Добриня. Вважається, що давши хлопчику князівське ім'я «Володимир», Святослав не викреслював його з черги престолонаступників на рівні зі старшими братами.
    Володимир Святославович став Новгородським князем ще за життя батька. Після смерті Святослава він залишився у Новгороді, його старший брат Ярополк став правити у Києві, а Олег – на землі древлян. Після смерті батька між братами розгорілася міжусобна війна. Приводом до неї стало вбивство Олегом одного із прибічників Ярополка. Воно зіграло на руку київському князю, який давно бажав об'єднати всі землі під своїм керівництвом. В 977 році Ярополк переміг Олега, який загинув при штурмі міста Вручия, одночасно князь київський зміг захопити й Новгород. Володимир, був змушений втекти до Швеції, де в той час перебував його дядько, де він за допомогою свого тестя, шведського конунга, зібрав військо вікінгів-найманців, з яким у 978 році повернувся до руських земель.
    Повернути Новгород Володимир Великий зміг майже без зусиль, наступним його кроком став Київ. По дорозі до Києва він захопив місто Полоцьк, де проживала, наречена Ярополка Рогніда. Для того, щоб «узаконити» приєднання нових земель, Володимир одружився з нареченою брата. Не затримуючись у Полоцьку, він рушив з військом до Києва. Обложивши місто, Володимир Святославович домігся, щоб брат, зляканий ймовірним заколотом проти нього киян, втік до містечка Родня, де Ярополк і був вбитий.
    Історія боротьби Володимира Святославовича за владу мало чим відрізнялася від того, що відбувалося в тогочасній Європі у Х столітті. Князь Володимир умів де потрібно проявити силу, а де потрібно – хитрість і жорстокість.
    У 980 році Володимир зійшов на київський престол. Князеві дісталася важка спадщина. Одним з головних завдань, що стояли перед Володимиром Святославовичем, стало утримання величезної багатомовної держави під владою Києва. Тому в період 981—993 pp. він підкорює червенські міста (Галичину), племена в'ятичів, здійснює походи на литовське плем'я ятвягів, радимичів, проти волзьких булгар.
    Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з етнічними кордонами східних слов'ян. На півночі вони простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні – до Дону, Сули, Росі та Південного Бугу, на сході – до межиріччя Оки і Волги, на Заході – до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни. Простягаючись майже на 800 тис. кв.км, Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.
    Щоб утримати величезну багатомовну державу під владою Києва, Володимир проводить кардинальні суспільні перетворення. Князь розумів, що ще не раз брат підійме меч на брата і боротьба за престол на Русі завжди буде жосткою і безкомпромісною. Тому Володимир наважився на адміністративну реформу. Він, з метою усунення від влади місцевих князів, посадив по великих містах і землях своїх синів. Ця реформа зразу ж дала свій позитивний ефект: влада на місцях була зосереджена виключно у руках династії Володимира.
    З метою посилення обороноздатності країни і зміцнення особистої влади великого князя та ліквідації «племінних» військових об'єднань, Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння в прикордонних районах Русі, зобов'язуючи їх до військової служби. Це дало змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників; сформувати боєздатне, віддане князю військо; створити нову дружину, цілком залежну від великого князя.
    Наступним кроком Володимира стало запровадження власної грошової одиниці. Він розпорядився карбувати золоті та срібні гроші – золоті монети «златники» і срібні монети – «срібники». Златник Володимира важив 4,2 г і був рівний по вартості візантійській номісмі та мусульманському динару. Це була високохудожня монета з гербом-тамгою тризубом, портретом князя і словесною легендою. На зворотній стороні було зображення Христа Спасителя. Такими ж були і ранні срібники з легендою «Володимир на столі – а се його срібло». Пізніші срібники на звороті замість зображення Христа Спасителя мали тільки тризуб. Ця реформа дозволила значно зміцнити становище Київської Русі.
    Найбільшим діянням Володимира стало проведення релігійної реформи. Щоб утримати владу у великій державі потрібна сила, яка б обєднувала різні племінні союзи в одне ціле.
    Ніщо так не об'єднує людей як духовна близькість, наприкінці 80-х р. X ст. Володимир вирішує запровадити єдину державну релігію, яка б була об'єднавчою силою народів, які проживали в його державі. До Києва були запрошені проповідники християнства, мусульманства й іудаїзму. Князь Володимир розумів, що, прийнявши християнство, його держава зможе ввійти, як рівноправна, в коло європейських християнських країн. Більше того, християнство уже було в країні (ще у 862 році Київський князь Аскольд прийняв християнство, княгиня Ольга також була хрещена в 955 році, його брат Ярополк також був християнином). Тому Володимир обирає християнство. Князь у Корсуні приймає хрещення у церкві св. Василія, це було в 988 році, а за ним хрестилися і багато хто з його дружини.
    Після хрещення Володимир Великий одружився з Анною, сестрою візантійських імператорів Василя і Костянтина. Повернувшись, Володимир почав хрещення свого народу. У Києві Володимир, насамперед, велів скинути ідолів, порубати їх і спалити.
    В 988 році, прагнучи якнайшвидше охрестити свій народ, Володимир наказав позаганяти юрби киян у притоку Дніпра – річку Почайну – і там усіх разом вихрестити. В Києві християнство не зустріло ніякого опору, адже давнє язичництво не мало колишньої сили і мусило відступити перед релігією нового типу. Проте в деяких містах християнство доводилося запроваджувати насильно. Довгий час залишалося двовірство: люди одночасно шанували і язичницьких богів, і нових святих. Християнські святі набували образу старих божеств. Так, св. Власій став опікуном худоби, яким був язичницький бог Велес; св. Ілля зайняв місце Дажбога та ін. Незважаючи на опір людей, ламалися язичницькі ідоли, натомість будувалися християнські церкви.
    Утвердження християнства, як офіційної релігії, також стимулювало розвиток освіти, приток книг, появу скрипторіїв, а далі і письменства.
    Дбав Володимир і про Київ. Невелике місто за часів Ігоря та Ольги князь значно розширив, збільшився новий центр староруської держави, в осередку якого стояв «двір теремний», з палацом часів Ольги. Князь Володимир оточив його новим кам'яним муром, з в'їздовою брамою, з галонами, рештки яких знайдено на розі Велико-Володимирської та Велико-Житомирської вулиць. У цьому укріпленому місті було збудовано три великі кам'яні палати та церкву св. Василя, на місці, де стояв Перун, Спаса, св. Софії та величезну церкву Богородиці, названу згодом Десятинною, бо на утримання її Володимир призначив десяту частину княжих прибутків. Над спорудженням її працювали майстри різних національностей – греки, болгари, українці, вона була розкішно оздоблена мармуром, фресками та мозаїками.
    Християнство внесло в життя народу вищу мораль, вищі ідеали, вищу культуру, осередками якої стали церкви. Вже для спорудження їх треба було мобілізувати багато фахівців – від мулярів до архітекторів; оздоблення церкви потребувало малярів, мозаїстів, різьбярів. По закінченні будови, крім кліру, потрібно було багато грамотних людей: читців, співаків тощо. При церквах Володимир засновував школи для навчання дітей боярських та священиків.
    У зовнішній політиці Володимир почав практикувати політику «шлюбної дипломатії». Своїх дітей Володимир одружив із членами родин західноєвропейських володарів. Старший син Святополк був одружений з дочкою польського князя Болеслава Хороброго, Ярослав – з Інґігердою-Іриною, дочкою короля Швеції Олафа, дочка Премислава була одружена з угорським королем Владиславом Лисим, друга – з чеським королем Болеславом Рудим, третя, Марія-Доброніга, з Казиміром-Обновителем, королем Польщі.
    Останні роки правління Володимира не були безхмарними: свою непокору почав виявляти Ізяслав у Полоцьку; за підготовку до повстання проти великого князя був кинутий до в'язниці Святополк, який сидів у Турові. У 1014 році відмовився платити щорічну данину (2 тис. гривень) новгородський намісник Ярослав. Під час підготовки карального походу на Новгород 15 липня 1015 року великий князь Володимир-Василь Святославич помер у своїй приміській резиденції Берестові. Останки Володимира були вночі таємно перевезені до Києва і захоронені в мармуровому саркофазі у збудованій ним Десятинній церкві. Саркофаг, за свідченням інформатора Тітмара Мерзебургського, який перебував у Києві в 1018 році, було встановлено поруч з саркофагом княгині Анни. Гробниці Володимира і Анни були зруйновані під час монгольської навали у 1240 році разом з цим храмом і на даний момент поховальні саркофаги Володимира і його братів вважаються втраченими. Канонізація св. Володимира відбулася не пізніше XIII століття. По смерті Володимир залишив остаточно сформовану державу, значною мірою вже християнізовану і ослов'янену, з широкими міжнародними зв'язками.

                                                                                                Заст.директора по науковій роботі К.П.Альошина