Н�

28

2023

28 листопада – День капелюха

Ніщо так не прикрашає жінку, як правильно підібраний капелюшок, і ніщо так не підкреслює мужність чоловіка, як насунутий на лоб капелюх типу «Федора» (a la Індіана Джонс). Тому не дивно, що капелюхи мають навіть три свята на рік – День капелюхів відзначається 28 листопада, 15 вересня – День фетрового капелюха (http://www.pridunavie.com.ua/index.php/novosti/767-15-veresnya-den-fetrovogo-kapelyukha) та 15 січня – День капелюха в Америці.

З капелюхами пов'язано багато цікавих фактів та моментів.

Наприклад, за старих часів гінці, які доставляли пошту, зашивали в підкладку капелюха дуже важливі папери або «справи», щоб не привертати увагу грабіжників. Так з'явився вираз «Справа в капелюсі». У середні віки банкрутам було наказано ходити в жовтих або зелених капелюхах, щоб усі знали про їхню фінансову неспроможність. Вираз «божевільний капелюшник» має під собою правдиву основу. Наприкінці XVIIІ століття капелюхи виготовляли із застосуванням нітрату ртуті, який чинив на працівників шкідливий вплив, викликаючи недоумство та судоми.
    У давнину головний убір міг розповісти багато про що. Він служив атрибутом національної приналежності, як і будь-який предмет декоративно-прикладного мистецтва, вказував на соціальний статус власника. Капелюх міг також розповісти про його матеріальне та навіть сімейне становище. У багатьох куточках планети і сьогодні за головним убором можна розпізнати, до якого етносу належить людина.

    В фондах Ізмаїльського історико-краєзнавчого музея Придунав’я зберігається колекція різноманітних головних уборів. Це і чепчики й очіпки, і солом'яні, фетрові капелюхи, капелюшки-пігулки, берети, пілотки, сомбреро, капелюхи, в'язані спицями та гачком, хутряні шапки та інші. Всі вони в різні часи були передані в дар музею Придунав'я мешканцями міста Ізмаїл та району. В 2017 році в музеї Придунав'я була відкрита виставка «Вся справа в капелюсі» (http://pridunavie.com.ua/index.php/vystavki/445-vse-delo-v-shlyape), на якій були представлені капелюхи та аксесуари до них із фондів музею Придунав'я, а також особистих колекцій Л.О. Соріної, С.В. Паламарчук, Л.М. Філатової і Т.М. Новікової.

     Історія та витоки виникнення капелюхів

    Історія капелюха – це дивовижна подорож у минуле, адже з ним відбувалося багато цікавого. За однією з давньогрецьких легенд капелюх вигадав бог Гермес, він був з широкими полями та тулією. Конструкція цього капелюха стала прабатьком всіх відомих нам видів. Такі капелюхи використовували під час польових робіт і під час піших подорожей, щоб сховатись від палючого сонця або зігрітися в холодну погоду. 

    Якщо серйозно, то історія виникнення перших шапок починається з Стародавнього Єгипту, де у Фівах на стіні гробниці намальований чоловік у головному уборі із соломи. У ті часи головні убори були атрибутом почесного стану і символом могутності. У Стародавньому Єгипті великий плат зі смугастої тканини був привілеєм фараонів, інші, крім рабів, задовольнялися перуками з рослинних матеріалів.

    Греки покривали голову тільки в подорожах, що посприяло створенню 2-х основних головних уборів: «капелюшок» (як грецький петасос з туллею і полями) і «шапок» (як грецький пілос, схожий на чепчик без полів, що обтягує голову).

    Один із класичних головних уборів – берет – з'явився приблизно у 400 роках до н.е. у етрусків. Тоді його носили мисливці та селяни, а до середини 1500-х років об’ємні оксамитові берети стали популярними у представників художньої інтелігенції: акторів, музикантів, художників, скульпторів, поетів тощо.

    Починаючи із Середньовіччя і до початку XX століття жінкам наказувалося покривати голову. Спочатку форми жіночих головних уборів переважно повторювали чоловічі, але до XIII-XIV століть все змінилось. Жіночі капелюхи стали в прямому сенсі рости у висоту та ширину, деякі тулії досягали висоти до 1 метра! Це були еннени або генніни – високі конусоподібні убори у вигляді конуса, усіченого конуса або труби на каркасі з китового вуса, металу, крохмаленого полотна або твердого паперу, придумані та введені в моду в 1395 році Ізабеллою Баварської. Потім вони набули двокутної форми або півмісяця.

    До кінця Середніх віків капелюхи стали однією з важливих складових пишноти, яку потрібно було демонструвати. Це був період, коли одяг людей, які перебували при владі, були впевнені у своїй перевазі та вважали себе вищими за критику, став відверто сексуальним. Поширений у Середні віки у Європі був і чепець, який спочатку використовувався як атрибут для купання і чоловіками та жінками, але після нього носили лише жінки до кінця XIX століття.

    Середньовіччу ми зобов'язані й появі солом'яних капелюшків, які до цього дня не втратили своєї популярності та дивують різноманітністю фасонів (від каноття до сомбреро).

    У ХІV та XV столітті моду на головні убори диктувала Франція. Шапки в цей час були довгими і конусоподібними, декоровані у чоловіків павичем пір'ям. Східні слов'яни носили шапки трохи розширені до верху. Селянські головні убори являли собою високу туллю з повсті, звужені до верху. На той час зустрічалися й мурмолки – шапки з круглим хутряним околишем та оксамитовою чи парчовою тулією.

    Ще одне нововведення XVII століття – фетрові капелюхи, прикрашені лисячим хвостом та трикутники. У наступному столітті капелюхи стають додатком до перук. Тоді ж стався розквіт капелюшної моди – їх робили у вигляді кораблів, кошика з фруктами чи квітами, клітини з живим чи механічним птахом. Також у моді були плоскі солом'яні капелюшки, перев'язані стрічкою – данина моді Китаю, яка була дуже популярною. Багаті люди хотіли виділитися і капелюшок був одним із інструментів. Але Велика Французька революція прибрала химерну та штучну моду, привнісши нове – червоні ковпаки, декоровані триколірними кокардами. Існували так само берети, капелюхи з фетру, кибитки, трикутники, циліндри, шапокляк, касторові капелюхи, казанки та канотьє.

    У XIX столітті носіння капелюхів набуло чи не сакрального змісту. Саме це століття називають епохою відродження капелюшків. Вони навіювали образ жінки витонченої та повітряної. Жінки не виходили з дому без головного убору, інакше їх могли порахувати за непристойних. Навіть діти з самого раннього віку привчалися до капелюшків. Різноманітність форм була об'єднана одним - зав'язками під підборіддям (мантоньєрками). Їх робили з шовкових стрічок або з модного на той час мережива ручного плетіння.

    Не встигли пожовтіти в скринях сукні зі світлих вуалей у стилі ампір, а капелюшна мода, дуже швидка на зміни (до 30 нових моделей на сезон), вже проголосила нового кумира. Ним став головний убір, званий «чепець». Наприкінці XVІІІ століття він уже встиг покрасуватися на вершинах жіночих перуків, але з 1820-х років чепець набуває нового значення в костюмі, позначаючи сімейний стан жінки - носили його тільки заміжні.
    Форма чепця, що прилягає до голови і обрамляє обличчя, виявилася незвичайно доречною для безлічі мережив, стрічок та штучних квітів із шовку. Чепець носили лише вдень, до виїзду на бал або у французьку драму (російський театр публіка не надто скаржилася), але наприкінці 1830-х років смаки змінилися. Імператорський двір увів моду на російський стиль. Жінки з'являлися на великосвітських раутах у розкішних кокошниках, прикрашених великими перлами та вуалями. Це стосувалося лише палацової знаті.
    Зі сцени із театрального костюма в капелюшну моду потрапив у першій половині ХІХ століття капелюх-гніздо «шуте». Це був головний убір, схожий на чепець, але з соломи і з мантоньєрками. Капелюшки зі світлої та темної соломи стануть особливо модними наприкінці ХІХ та протягом ХХ століття.

    На початку XX століття капелюхи були в моді крислаті капелюхи з великою кількістю стрічок, пір'я і напівдорогоцінного каміння. Капелюхи могли важити кілька кілограмів, але жінки стоїчно носили їх заради краси. У період Першої Світової війни величезні капелюхи втратили свій сенс – змінився час та мода.
    У 1920-х роках. у моду увійшли маленькі капелюшки-клош, насунуті на очі, прикрашені маленьким пір'їнком або брошкою. У 1930-ті роки. зірки кіно запровадили нову моду на капелюшки з вуаллю. Вони бажали захиститися від настирливих шанувальників, а жінки хотіли трохи бути схожими на актрис. Тоді ж стало модно мати капелюшок у колір костюма чи сумочки.
    Під час Другої Світової війни повертається мода на тюрбани, чалми та берети – капелюшки стають дорогим задоволенням у непростий воєнний час. тому жінки вдаються до модних хитрощів. 1950-і та стиль New Look повернув у моду капелюшки-таблетки, але з починаючи з середини 1960-х головні убори йдуть з п'єдесталу обов'язкових предметів гардеробу.

    ХХІ століття привнесло до капелюшної моди свої характерні риси, зокрема, ексклюзивні колекції капелюхів відомих модельєрів. Сучасні законодавці моди щороку вражають новими оригінальними моделями головних уборів.

                                                                   Ст.науковий співробітник фондів Суворова М.О.