Я�

22

2024

Cоборність України - Соборність наших душ

22 січня Україна відзначає 106-у річницю проголошення Акту Злуки УНР та ЗУНР – День соборності України.
Ще кілька років тому свято Соборності виглядало даниною певним сторінкам історії, важливим, але давно минулим. Цілісність країни здавалася безсумнівною, кордони непорушними, можливість окупації – немислимою.
Як же все перевернулося останнім часом! Цінність соборності ми почали розуміти тільки зараз. І кожна подія, кожен факт тих далеких

часів оцінюються по-новому.
    Соборність українських земель має глибоке історичне коріння, спирається на споконвічну мрію народу про власну незалежну, соборну державу та є результатом складного і довготривалого процесу її формування. В часи феодального роздроблення земель Київської Русі заклики до спільних дій окремих князів супроводжували літописний період української історії. Образ скривдженої України та православної віри, необхідність її оборони надихав козацькі полки Богдана Хмельницького. В народній пісенній та епічній творчості сакральна Україна завжди уявлялась як єдине тіло від Сяну до Дону.
    Відновлення української держави стало одним із головних політичних питань першої української політичної оганізації Головна Руська Рада, яка 10 травня 1848 р. заявила про єдність 15-мільйонного українського народу та його земель, примусово поділених між Російською та Австрійською імперіями і підтримала національні права інших поневолених народів.
    У другій половині ХІХ ст. українська інтелектуальна еліта, добре розуміючи всю небезпеку бездержавного існування народу та поділу його території між іншими державами, докладала величезних зусиль для взаєможивлення культур наддніпрянських та галицьких українців. З кінця ХІХ ст. соборність стає основою багатьох ідеологічних декларацій, програм та маніфестів новостворених українських політичних партій.
    Величезні історичні зміни, що відбулися на початку ХХ ст. на Європейському континенті, зокрема події Першої світової війни, мали своїм наслідком руйнування, здавалося б, непереможних імперій. Внаслідок перебування українських земель у складі двох імперій, українських національних державних утворень постало теж два. Першою на руїнах Російської імперії була проголошена Українська Народна Республіка (УНР), пізніше, вже в листопаді 1918-го на теренах колишньої Австро-Угорщини утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
    На рубежі 1918-1919 р. виникли сприятливі обставини об’єднати ці дві держави в єдину. 1 грудня 1918 р. на залізничній станції Фастів між представниками ЗУНР і УНР було підписано «предвступний договір» про злуку обох держав, їхні наміри щодо майбутнього об’єднання в одну державу. Статті угоди констатували, що, по-перше, ЗУНР заявляла про «непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». З іншого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західноукраїнської Народної Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Тобто угода зазначала також те, що Республіка галичан отримує територіальну автономію в межах УНР. Грудневий договір у двох оригіналах міг бути опублікований за згодою урядів. Його підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький.
    Ратифікації Передвступного договору перешкодив несприятливий перебіг війни. Західноукраїнський уряд змушений був переїхати зі Львова до Тернополя, а згодом – до Станіславова. Там 3 січня 1919-го на першому ж засіданні Української Національної Ради одностайно затвердили «Ухвалу Української Національної Ради про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою». Для її урочистого проголошення та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію (36 осіб) на чолі з віце-президентом Національної Ради ЗУНР Львом Бачинським.
    22 січня 1919 р. в першу річницю проголошення Четвертого Універсалу в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою.
    Наступного дня, 23 січня, у приміщенні київського оперного театру Трудовий Конгрес України, заслухавши й обговоривши згадані документи, схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР дістала назву Західна область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Розпочалася активна співпраця в економічній, військовій та культурних сферах.
    Об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу через низку причин не було доведене до кінця. Головна з них – скрутне становище, в якому незабаром опинилися Директорія та її уряд, що були змушені під натиском радянських військ залишити майже всю територію України. Не в кращій ситуації була й ЗУНР, перебуваючи у стані постійних військових дій з польським арміями. Практично Ухвала УНРади від 3 січня й Універсал Директорії від 22 січня 1919 р. лише задекларували проведення державного об’єднання в майбутньому. Його мали закріпити Всеукраїнські Установчі збори, скликати які в тих умовах виявилося неможливо.
    Разом із тим, хоча соборність України і не вдалося утвердити, Акт злуки залишився тією знаменною подією, що мала велике історичне значення для українського суспільства. Він задекларував перед усім світом неподільність українських земель, єдність і солідарність народу.
    Комуністичний тоталітарний режим намагався викорінити з історичної пам’яті події, пов’язані з проголошенням незалежності УНР і об'єднання УНР і ЗУНР в одну державу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську державу зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. День 22 січня там урочисто відзначався як свято незалежності та соборності України.
    Перші масштабні відзначення свята Соборності відбулися на території сучасного Закарпаття 22 січня 1939 р. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 р. про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки. Маніфестація 1939 р. була найбільшою демонстрацією українців за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини. В ній взяли участь понад 30 тисяч осіб, що з’їхались до столиці Карпатської України.
    У переддень 71-ї річниці проголошення Акта Злуки, 21 січня 1990 р., в Україні відбувся «Живий ланцюг» як символ єдності східних і західних земель України. Акція організована учасниками українського національно-демократичного руху стала однією з наймасовіших у тогочасній Центрально-Східній Європі. Понад мільйон людей, узявшись за руки, створили безперервний ланцюг від Києва до Львова. Захід засвідчив, що українці подолали страх перед комуністичним режимом і готові протистояти політиці комуністичної партії. Ця подія стала одним із провісників падіння СРСР і відновлення незалежної України.
    Сучасна російсько-українська війна для українців є продовженням столітньої боротьби за державну незалежність. В ході сучасної російсько-української війни українські військові, так само, як і їхні попередники відстоюють не лише незалежність, а й соборність України. В лавах Збройних сил України за цілісність нашої держави борються бійці, що походять з усіх її куточків. Соборність України є приводом нагадати про єдність і неподільність українських земель, що окуповані.

                                                                   Зам. директора по науковій роботі Альошина К.П.