М�

07

2024

День народження телефонного апарату – 7 березня

З рубрики "Колекція фондів музею Придунав'я"

Сьогодні неможливо уявити повсякденне життя без мобільного телефону. Ми щодня використовуємо цей гаджет для підтримки зв'язку з рідними, для передачі важливої інформації, навіть частину дозвілля ми проводимо з телефоном, прослуховуючи музику, подорожуючи просторами всесвітньої мережі.
До винаходу телеграфів (оптичного та електричного) та телефону для передачі повідомлень на великі відстані використовувалися: свистки, гонг, дзвони, димові сигнали, барабани, гучні музичні інструменти. Наприклад: горни, дудки, гудки, вночі світло ліхтаря

та багаття на вежі, перемикання світла у вікнах, умовні сигнали видимі в підзорну трубу або бінокль, переговорні труби, рупор, голубина пошта, гінці, постріли з гармат, феєрверк, сигнальні ракети, пошта і т.д.
    Всі ці пристрої були недосконалі через розсіювання звуку на відстані: щоб передати сигнал якнайдалі, доводилося створювати проміжні пункти, на яких інші подавачі сигналів, почувши сигнал попереднього передавального, передавали звук далі. Частково цю проблему вирішувала б передача сигналів через воду або метал, у яких звук поширюється з більшою швидкістю та згасає пізніше. Винаходу пристрою, який для передачі та прийому звуку використовував б властивості електрики, – того телефону, який зараз і використовується, – передувала поява електричного телеграфу та його успішне застосування протягом першої половини XIX століття.

     Телефон розбрату

    Історія винаходу телефону, як і інших винаходів, оточена безліччю неясностей і навіть протиріч. Однозначно відповісти на запитання, хто винайшов телефон, дуже важко, оскільки приблизно в той же час телефонний апарат готові були презентувати світові троє незнайомих між собою людей.
    На початку 1850-х житель Нью-Йорка, італієць Антоніо Меуччі виявляє, що електричний струм нібито позитивно впливає на здоров'я людей. Він конструює генератор та відкриває приватну практику. Якось Меуччі приєднав дроти до губ пацієнта, а сам перейшов у віддалену кімнату, де знаходився генератор. Коли лікар увімкнув пристрій, то почув крик пацієнта так чітко, ніби стояв поряд із ним.
    Антоніо Меуччі покинув лікарню і став експериментувати з пристроєм. У 1860 році він опублікував статтю в італійській газеті Нью-Йорка, в якій розповів про свій винахід, здатний передавати звуки електричними проводами. Свій апарат Меуччі назвав Teletrofono. На початку 1870-х він уже створив креслення апарату. 28 грудня 1871 року він подав заявку до Патентного Бюро США на винахід телефону. Це була заявка-повідомлення, яка передбачала право на винахід протягом одного року та можливість повноцінно запатентувати пристрій на 17 років. Він зміг показати свій винахід віце-президенту American District Telegraph Company містеру Гранту. Антоніо забезпечив його кресленнями, розповів про свій пристрій і той пообіцяв допомогти. Два роки Антоніо оббивав пороги Гранта, а той оброблявся обіцянками, після чого оголосив, що креслення були втрачені і допомогти він нічим не може. Антоніо не зміг знайти інвесторів для свого підприємства. Ще три роки Антоніо Меуччі продовжував заявку, але у 1874 році вже не став цього робити.
    Існує три версії, чому Меуччі не вдалося зареєструвати свій винахід. За однією, у бідного Меуччі забракло $250, щоб сплатити мито в Патентному бюро. Іншою — папери, надіслані поштою, десь загубилися. Третя ж версія свідчить, що документи викрали на замовлення компанії Western Union, на яку, до речі, працював Олександр Белл.
    У 1861 році німецький фізик та винахідник Йоганн Філіп Рейс продемонстрував інший пристрій, який також міг передавати музичні тони та людську мову по проводах. Апарат мав мікрофон оригінальної конструкції, джерело живлення (гальванічну батарею, або «місцеву батарею» МБ) та динамік. Сам Рейс назвав сконструйований ним пристрій Telephone.

Йоганн Філіп Рейс і його Telephone

    Апарат Рейса був здатний передавати звуки на відстань до 100 метрів. Щоправда, поки що за допомогою дроту і, що найгірше, саме звуки. Якийсь невиразний скрегіт, а зовсім не людську мову. Хоча демонстратор - у його ролі виступив сам винахідник - вимовив цілком виразну фразу: "Кінь не їсть салат з огірків". Це було неефектно. Публіка не виявила інтересу. Але Рейс не здався, він продовжив просувати свій винахід. Завдяки його старанням інформація про дивний «телефон» таки проникає у наукові кола. Про нього стає відомо Томасу Едісону, Емілю Берлінеру (винахіднику грамофона) і Олександру Беллу. А потім у Рейса почалися проблеми із здоров'ям. Через хворобу легень він практично втратив голос. Довелося залишити і викладання, і експерименти із передачею звуку. Помер він у 1874 році, проживши лише 40 років.
    Сьогодні винахідником телефону заведено вважати американця Олександра Грехема Белла, який 7 березня 1876 року першим отримав патент на винахід телефону, тому Днем народження телефону вважається 7 березня. Але про все це по порядку.
    Довгий час Олександр Белл працював над створенням мультиплексного телеграфу, і під час дослідів до нього прийшла ідея створення телефону. 2 червня 1875 року він почув слабку луну, що доноситься з телеграфного приймача, і ця подія підштовхнула його до роботи над створенням телефону.
    Белл наказав своєму помічнику Томасу Ватсону зробити апарат для передачі звуку, і наступного дня був готовий прототип телефону. Апарат, що був випробуваний 3 червня 1875 року, працював дуже погано і не міг служити для сталого зв'язку. Томас Ватсон назвав цей телефон «гірким розчаруванням», а історики зв'язку та колекціонери прозвали його шибеницею за характерну форму.
    Проте досліди продовжувалися. Повірений Олександра Белла подав заявку до Патентного Бюро на винахід 14 лютого 1876 року. Іронія долі полягає в тому, що того ж дня, але лише на дві години пізніше, повірений винахідника Еліша Грея з Чикаго, подав попередню заявку на «Пристрій для передачі та прийому вокальних звуків телеграфним способом». З цієї нагоди були численні суперечки про те, хто перший винайшов телефон. Згодом судовий позов між двома інноваторами тягнувся аж до 1893 року. Американська Феміда зрештою винесла вердикт на користь Белла. Таким чином, різниця лише в дві години принесла одному винахіднику світову популярність і визнання, а іншому розчарування та забуття.
    7 березня 1876 року Олександр Белл першим отримав патент на винахід телефону. Згодом цей патент назвуть «найдорожчим патентом в історії».

Витяги з патенту Елайші Грея від 14 лютого 1876 року та записів Олександра Грехема Белла

від 8 березня, що демонструють схожість

    "Ватсон, каже Белл! Якщо ви мене чуєте, то підійдіть до вікна і помахайте капелюхом". Ця фраза, що була сказана 148 років тому, 10 березня 1876, була першою, яку вимовили по телефону. Цього дня Олександр Белл і його помічник Томас Ватсон успішно випробували телефонний апарат.
    25 червня 1876 року Олександр Белл вперше продемонстрував свій телефон на першій Всесвітній електротехнічній виставці у Філадельфії. Він удостоївся уваги бразильського імператора Педру II та великого англійського фізика лорда Кельвіна.
    Таким чином, після того, як Белл запатентував пристрій, про нього почали багато говорити, оскільки бачили у телефоні величезні можливості насамперед для ведення бізнесу. Але все ж таки, на той час телефон був далеко не таким гаджетом, яким ми його знаємо сьогодні. Про мобільні телефони тоді ще ніхто навіть не мріяв.

Антоніо Меуччі, Олександр Белл та Елайша Грей

    Над удосконаленням телефону працювали багато винахідників (В. Сіменс, Адер, Говер, Штекер, Дольбір та ін.)
    У 1877 році, щоб співрозмовнику було добре чути, іншій людині доводилося голосно говорити, що, м'яко кажучи, погано позначалося на конфіденційності розмови. Радіус дії телефонного апарату на той час не перевищував 250 метрів, що обмежувало його використання.
    В 1878 року Томас Едісон вигадав новий принцип функціонування пристрою. Він запропонував ввести в схему телефонного апарату індукційну котушку і застосував вугільний мікрофон з пресованої лампової сажі. Цим самим Едісон забезпечив передачу звуку на значну відстань та його якість, що удосконалило зв'язок. З того часу телефонними проводами поступово обплутався весь світ.

Томас Едісон та Томас Джон Ватсон

    Основа роботи кожного апарату – зв'язок із станцією, яка автоматично з'єднує з абонентом. До 1930 року це робили телефоністки. Вони вручну приєднували людей, що телефонували. На цю престижну на той час роботу приймали високих дівчат із великим розмахом рук (не менше 154 см), знанням іноземних мов та гарною пам'яттю (щоб знати всіх абонентів).

   Такою захоплюючою є історія винаходу телефонного зв'язку та розвиток телефонних апаратів.

    В фондах Ізмаїльського історико-краєзнавчого музею Придунав'я є невелика колекція телефонних апаратів, що складається з 27 телефонів різних типів, брендів, конструкцій, країн-виробників та років виготовлення. Це дискові, настільні, настінні, військово-польові телефони, апарати-комутатори диспетчерського зв'язку, радіотелефони, ретротелефон, телефон-факс та стільникові телефони 40-х років ХХ століття – початку ХХІ ст. різних-країн-виробників: СРСР, Латвії, Польщі, Угорщини, Німеччини, Фінляндії та Японії. Більшість з них були передані музею Придунав'я музеєм ПАТ «Укртелеком», інші – мешканцями Ізмаїла та Ізмаїльського району.
    Розглянемо нашу телефонну колекцію докладніше. В ній є 8 настільних телефонних апаратів з дисковим номеронабирачем виробництва СРСР, Латвії та Польщі. Це телефони, «TELTA-308», «БАГТА-50», «ТА-68», «ELTA», «Telkom».
    - Апарат «TELTA-308» 90-х р. ХХ ст. вироблялися на Пермському телефонному заводі (СРСР).

 «TELTA-308»

    Історія ВАТ ПТЗ «ТЕЛТА» розпочалася, коли 9 серпня 1941 року до міста Перм прибули фахівці та обладнання електромеханічного заводу, евакуйованого з Ленінграда, а наступного місяця вже було випущено першу партію телефонних апаратів. Від виробництва польових телефонів у дерев'яних корпусах з фонічним викликом завод поетапно перейшов до випуску складних телефонних пристроїв, що виконуються на спеціалізованих інтегральних схемах.
    - Два телефони (без назви) 40–60-х рр. ХХ ст. виробництва заводу «Красная заря» (м. Ленінград, СРСР).
    "Красная заря" - телефонний завод у Санкт-Петербурзі (до 1919 року належав російському акціонерному товариству "Л.М. Еріксон і К°") - приватне російське підприємство, з середини 1919 року державне, після утворення СРСР - радянське підприємство промисловості засобів зв'язку. Веде свою історію від телефонної майстерні, закладеної в 1897 році в Санкт-Петербурзі шведським бізнесменом і винахідником, засновником компанії «Ерікссон» Л.М. Ерікссоном, згодом перетвореної на завод російського акціонерного товариства «Л.М. Еріксон і К°».
    - Апарати телефонні «БАГТА-50», «ELTA», «ТА-68», «VEF» 60–80-х рр. ХХ ст. Ризького державного електротехнічного заводу «VEF» (м. Рига, Латвія).

«БАГТА-50»

«ТА-68»

    Ризький державний електротехнічний завод «ВЕФ» (лат. VEF, Valsts Elektrotehniskā Fabrika) — найбільше електротехнічне підприємство Латвії (1919—1999), виробник товарів електротехніки та електроніки.
    Завод ВЕФ був провідним виробником АТС, телефонних комутаторів, телефонних апаратів, радіостанцій, радіоприймачів та іншої продукції.
    Датою заснування підприємства вважається квітень 1919 року, коли начальник Департаменту пошт та телеграфу Латвійської Республіки Едуардс Кадікіс видав наказ, у якому Олександру Типайнісу було запропоновано організувати механічну майстерню з ремонту телефонних та телеграфних апаратів, лінійного обладнання та поштового інвентарю. У 1921 році майстерня розпочала виробництво телеграфних апаратів систем Хьюза і Морзе. У 1922 році підприємство розпочало випуск телефонних апаратів.
    У 1999 році завод був приватизований та реорганізований. ВЕФ було поділено на 6 невеликих фірм, більшості з яких вже не існує.
    - Телефон «Telkom» RWT 80-х рр. ХХ ст. виробництва Польщі.
    Також в колекції є 2 настінні кнопкові телефонні апарати 90-х рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. виробництва СРСР і РФ.
    - Телефон «TCL E-086» 90-х рр. ХХ ст. CРCР.
    - Апарат телефонний «Телемакс» (м. Санкт-Петербург, РФ).
    Представлений в зібранні ще один телефон виробництва заводу «Красная заря» – «ТАН-6-МБ-ЦБ» 1958 р., але на відміну від свого попередника «ТАН-5», у нього відсутній номеронабирач.

    Такі апарати були важливою ланкою у здійсненні зв'язку. У радянський період вони використовувалися для внутрішнього зв'язку в штабах військових частин однопровідними кабельними лініями. Також телефони без номеронабирача призначалися для промислового використання, наприклад на прохідних і для державних службовців. Вони легко вбудовувалися в телекомунікаційну систему та дозволяли забезпечити прямий виклик чергового диспетчера, оператора чи абонента.
    Є в музейній колекції цікавий екземпляр – це ретротелефон «ORION OC-19FR 10 TB» 1999 р. (Європа). Сучасні ретротелефони – це оригінальна та яскрава деталь інтер’єру, яка приваблює гостей і виділяє найкращі дизайнерські рішення в оздобленні приміщення.

    «ORION OC-19FR 10 TB»

    Найсучасніший телефонний апарат з нашої колекції – це персональний факсимільний апарат (телефон-факс) «Panasonic KX-FT 72» початку ХХІ ст., країна-виробник Японія.
    Факсимільні апарати призначені для передавання даних (текстів, малюнків) в графічному вигляді по телефонних каналах. Вони з'явились ще задовго до появи персональних комп'ютерів та мереж. Факсимільний апарат представляє собою електромеханічний пристрій, що складається із сканера, модема, принтера і мотора з шестернями.

    «Panasonic KX-FT 72»

    Сьогодні під брендом Panasonic випускаються самі різні товари електроніки й побутової техніки – від тостерів до фотоапаратів ( під брендом Lumix). Компанія вже давно ввійшла в десятку лідерів світового проведення електротехніки й здавати свої позиції в жодному разі не має наміру. Однак такий успіх був далеко не завжди.
    Якщо спустимося до джерел, то виявимо, що засновником і ідейним натхненником компанії став японський бізнесмен Коносукэ Мацущита, В 1917 році 24-літній Коносукэ, проробивши більш 7 років на компанію Osaka Light, ухвалює розв'язок почати своє власне підприємництво. Для нього, вихідця з родини, що розорився, це був єдиний вихід покінчити, зрештою, сбедностью.
    У невеликій орендованій квартирі Коносукэ разом із дружиною й шурином починають проведення штепсельних вилок. Вони трудяться по 18 годин на день, самостійно реалізуючи створюваний ними товар – Коносукэ особисто ходив від дверей до дверей, пропонуючи свою продукцію. А тому не дивно, що молоді люди з готовністю беруться за зовсім будь-які замовлення. Один з таких замовлень і врятував одного разу їх положення – перед Коносукэ було поставлено завдання виготовити 1000 деталей для електровентиляторів. Якісна й вчасно виконана робота принесла підприємцеві перший серйозний прибуток, який він відразу направив на потрібну справу. Так і була заснована компанія Matsushita Electric, яка згодом і перетвориться в добре відомий нам Panasonic. 1 жовтня 2008 року компанія була офіційно перейменована в Ltd. Panasonic, побравши назву однієї зі своїх найвідоміших торговельних марок.

    І на закінчення хочеться розповісти про два телефонних комутатора місцевого зв’язку (ТКМС-6) на 6 номерів (офісна АТС на 6 номерів) 60-х рр. ХХ ст., які виготовлялися на Пермському телефонному заводі.

    ТКМС-6 є телефонним апаратом системи ЦБ і призначається для підключення до двопровідним лініям звичайних абонентських комплектів кількох (до 6-ти) станцій ЦБ РТС чи АТС будь-яких систем. Дозволяє підключення до шести міських або місцевих телефонних ліній. Забезпечує можливість утримання лінії та організації конференц-звязку, з'єднання  між собою одночасно двох-трьох абонентів. Такі комутатори вироблялися у 1960-х роках, але через 50 років ця техніка успішно використовується.

 Далі буде...

 Ст.науковий співробітник фондів Суворова М.О.