И�

03

2024

3 червня – День народження парашута. Друге життя парашутів

Люди завжди мріяли підкорити небо, і їх прагнення були цілком зрозумілими – жага досконалості властива природі людини. У давні віки вони намагалися здійснювати стрибки з різноманітних пагорбів, скель і дерев захищаючи себе від неконтрольованого падіння виробами, які чимось нагадують сучасні дощові парасольки. Певна кількість таких спроб описана в історичних документах. Щоправда, більша частина експериментів так чи інакше закінчувалася смертю чергового відважного випробувача.
 

    Історія виникнення парашуту

   В історії про те, хто вигадав і створив перший парашут, існує велика кількість недомов. Є версія, що перший ескіз парашута у 1483 році намалював сам великий майстер – італійський художник Леонардо да Вінчі (1452-1519). Принаймні, про це свідчать його рукописи, оформлені в далекому 1485 році. «Якщо в людини є намет з накрохмаленого полотна шириною в 12 ліктів і висотою в 12, – писав геніальний учений, – то він зможе кидатися з будь-якої висоти, без небезпеки для себе». Перший європейський ескіз парашута зберігається в Британському Музеї і датується другою половиною п'ятнадцятого століття.

   Леонардо да Вінчі (1452-1519)

    Парашут Леонардо був схожий на сучасний, він нагадував звичайний намет з тканинного полотна з довжиною сторін у районі 6,5–7 м. Проте відсутність практичної потреби в його застосуванні була перешкодою для виготовлення подібних снарядів. Тільки розвиток повітроплавання через 200 років і часті катастрофи спонукали винахідників впритул зайнятися створенням апарату для благополучного спуску людини з великої висоти.
    Протягом довгих років  експериментаторам  не вдавалося знайти людей, які бажали спробувати успіх і зробити крок з величезного пагорба,  З боку заняття виглядало максимально сумнівним, нагадуючи, швидше, класичний спосіб самогубства.
    В 1617 році хорватський вчений Фауст Вранчич (1551-1617) за нарисом Леонардо да Вінчі сконструював свою модель парашута і сам випробував його, стрибнувши в Братиславі з дзвіниці висотою 86 метрів. Він використовував натягнуту на дерев'яну раму тканину розміром 6x6 метрів.

 Фауст Вранчич (1551-1617)

    Саме на цьому етапі вивчення історії світового парашутизму в експертів з'являються значні розбіжності. Італійці, чехи, угорці – потенційних кандидатів на статус творця першого працездатного куполу і по-справжньому багато. Однак головним із них вважається французький фізик Луї-Себастьян Ленорман (1757-1837).

 Луї-Себастьян Ленорман (1757-1837)

    У XVIII столітті фізик Ленорман під враженням трюків, які виконував із парасолькою акробат із Таїланду, провів ряд експериментів із парашутом. До речі, він і дав «намету із тканини» назву «парашут» (від грецької «пара» – проти і французького «шюте» – падіння).
    Себастьян Ленорман, доводячи надійність свого винаходу, проводив випробування з тваринами: скидав з балкона обсерваторії в Монпельє з висоти 26 метрів підв’язаних до купола кішок та собак. Досліди з тваринами були успішні, але навіть після цього повітроплавці на своє озброєння парашут не взяли, ніхто не скористався винаходом Ленормана.
    До речі, проводячи експерименти з парашутом, Себастьян Ленорман мав на увазі зовсім не повітроплавців: фізик хотів удосконалити винахід для того, щоб за його допомогою можна було рятувати людей із палаючих будівель.
    Після вдалих спроб із тваринами, перерахувавши навантаження і збільшивши купол, вирішив стрибнути сам. Здійснилося ця епохальна подія 26 грудня 1783 року.

    Експериментатор при великому збігу народу стрибнув з верху 50-метрової міської вежі, в якій розташовувалась обсерваторія Баботе, та благополучно приземлився на площі. Захоплена публіка нагородила винахідника оваціями.

Ленорман стрибає з вежі обсерваторії у Монпельє, 1783 рік.

Малюнок кінця ХІХ століття   

    Луї Себастьян Ленорман удосконалив відомий вже понад сто років парашут Фауста Вранчича, зробивши його не лише надійнішим, а й красивішим. Парашут Ленормана являв собою жорсткий конусоподібний купол із декільками десятків тонких строп, що спускалися від периметра до сидіння, сплетеного з вербових лозин, був зшитий з полотна й для зменшення повітропроникності обклеєний зсередини папером.
    Через два роки подібними експериментами захопився ще один француз – шанувальник стрибків з великої висоти, повітроплавець Франсуа Бланшар (1753–1809).

 Франсуа Бланшар (1753–1809)

    3 червня 1785 року він продемонстрував у Лондоні сконструйований ним парашут для стрибків із повітряної кулі. Сам Бланшар випробувати свій винахід не наважився і з висоти 300 м скинув собаку на парашуті. Сміливий експеримент вдався на всі 100 відсотків – тварина на очах у здивованої та вдячної публіки вдало приземлилася лапками на землю, а це було далекого 1785 року. Ця дата і стала Днем народження парашута.
    Через рік у Гамбурзі Бланшар провів наступний експеримент. Цього разу з неба на землю спустився баран. Але, на жаль, в історії не зберіглося ні ім’я першого у світі пса-парашутиста, ні імя другого парашутиста-барана.
    Свої перші парашути Бланшар виготовляв із лляної тканини. Наприкінці 1790-х років він замінив її згорнутим шовком. Він був міцнішим і менше важив.
    Першим сміливцем з людей, який стрибнув з парашутом із повітряної кулі, став французький аеронавт Андре-Жак Гарнерен (1769-1823). Тим самим він започаткував застосування парашута для порятунку людського життя.

Андре-Жак Гарнерен (1769-1823) 

    Сталося це 22 жовтня 1797 року. Його стрибок із висоти 400 метрів на очах величезного натовпу над паризьким парком Монсо став першим у Європі. Після цього стрибку, фізик Лаланд, що спостерігав трюк, здогадався, що купол парашута вимагає удосконалення полюсним отвором – він відведе ущільнене повітря і запобіжить розгойдування парашутистів.

    Через два роки, 12 жовтня 1799 року його учениця і згодом дружина, перша у світі жінка-повітроплавець Жанна-Женев'єва Лябросс (1775-1847) здійснила стрибок з висоті 900 метрів, ставши першою у світі жінкою парашутисткою.

Жанна-Женев'єва Лябросс (1775-1847) 

    22 жовтня 1799 року племінниця Андре Жака Гарнерена – Еліза Гарнерен (1791-1853) повторила подвиг свого дядька та здійснила свій перший успішний стрибок із парашутом. Вона стрибнула з повітряної кулі, яка летіла над Марсовим Полем у Парижі на висоті близько 1000 метрів. Цей стрибок зробив Елізу відомою, адже вона стала лише другою жінкою у світі, яка виконала щось подібне (усього на 10 днів її випередила дружина Жака Гарнерена, Жанна-Женев'єва Лябросс, яка здійснила свій стрибок 12 жовтня 1799 року).

Еліза Гарнерен (1791-1853)
   

    Згодом Еліза і її батько – фізик Жан-Батист Гарнерен вирішили скористатись моментом свого початкового успіху і почали влаштовувати показові польоти повітряних куль і стрибки з парашутом на виставках і ярмарках, збираючи гроші у всіх глядачів, які бажали переглянути це дійство.
    Сьогодні сфера застосування парашутних систем дуже широка. Персональні або десантні парашути використовуються для десантування з повітря, порятунку людей і як спортивні снаряди парашутизму. Застосовуються також парашути вантажні, гальмові, стабілізуючі, парашути космічних апаратів та інші різновиди.

        Друге життя військових парашутів. Дивовижні весільні сукні

    Ідея використання парашутного шовку для пошиття одягу постала під час Другої Світової війни. Такі матеріали, як шовк та трилобал-нейлон були стратегічними матеріалами – з них шили парашути, і в цивільних цілях їх використання було заборонено або обмежено. Але для модниць це не було перешкодою – вони почали шити собі вбрання з парашутів. Особливим шиком вважалися сукні, і навіть білизна, перекроєна з парашута збитого ворожого льотчика.
    Якими б не були важкими повоєнні роки – повсякденне життя тривало, створювалися нові сім'ї і кожній дівчині, яка виходить заміж, хотілося мати гарну весільну сукню. Але дістати потрібний матеріал для гідного весільного вбрання було не так просто. Воякам, що поверталися з війни, дозволялося залишати собі парашути, з яких згодом заповзятливі наречені шили собі розкішні сукні.

    У повоєнні роки в Європі відбувся справжній бум на весільне вбрання, і дизайнери кинулися його задовольняти. Деякі тямущі підприємці стали пропонувати велику кількість надлишків кремового парашутного шовку модисткам, додаючи інструкції про те, як перетворити його на шість різних предметів одягу, включаючи весільну сукню. Так, післявоєнна Європа, відчуваючи дефіцит у шовках, і надлишок матеріалу для виготовлення парашутів, створила нову моду на вінчальні сукні з парашутного шовку.
    Ось уже майже 80 років зворушлива історія про весільну сукню американки Рут Хенсінгерс переходить із вуст у вуста. Клод Хенсінгер, пілот ВПС США, дивом уцілів у повітряному бою над Японією 1945-го, завдяки парашуту, що вчасно розкрився. Його і забрав на згадку Клод, демобілізуючись до Америки.
    У Клода Хенсінгера була дівчина на ім’я Рут, з якою вони будували плани на майбутнє ще у старших класах своєї школи. На випускному балі Клод запрошував на танець лише Рут. А потім зробив їй пропозицію. Однак довгоочікуване вінчання довелося відкласти – почалася Друга світова.
    Хенсінгер вивчився на льотчика та виявився відважним і вмілим пілотом, який разом з іншими американськими пілотами займався бомбардуванням територій, що зайняли японці. Клод здійснив безліч польотів. Був поранений, лікувався у кількох шпиталях. Зустріч молодих, на яку вони чекали роками, ніяк не могла відбутися!
    А потім Клод став перед Рут: у військовій формі й з нагородами, а ще з великим пакетом під пахвою. Клод опустився на ліве коліно та повторив пропозицію. Також він попросив Рут пошити весільну сукню з парашута, що одного разу врятував йому життя. Завдання для нареченої було нелегке, їй на допомогу прийшла кравчиня Хільда Бак. На пошиття знадобилося майже чотири місяці. Але завдяки винахідливості, фантазії та натхненності кравчині весільна сукня вийшла цілком чарівна. Спокусливо прочинені плечі, пишна спідниця, що спадає м'якими складками, довгий шлейф перетворили її на по-справжньому казкове вбрання. Це була сукня, ціною врятованого життя!

Весільна сукня Рут Хенсінгер

Те вінчання 19 липня 1947 року стало початком довгого і щасливого життя Клода і Рут Хенсінгер.

 Клод Хенсінгер і його наречена Рут

    Сукня з парашута викликала фурор, а потім її надійно заховали у шафу, щоб передати нащадкам. Дочка і невістка цієї парі згодом теж виходили заміж в "особливій" сукні. Вона стала талісманом цієї родини, її показували на сімейних урочистостях, вона з'являлась на фотографіях у газетах.
    А потім, коли 1996 року Клода не стало, його дружина передала знамениту сукню до музею американської історії Смітсонівського інституту. Вона зберігається там і донині – як символ кохання, надії та відданості.

 Експонат Смітсонівського музею

    Також на весь світ відома ще одна щира історія кохання молодої пари, яка пройшла тернистий шлях до того, як їхні серця об’єдналися. 15 квітня 1945 року польська єврейка Джена Голдфінгер була звільнена британською армією з концтабору Берген-Бельзен. Через два дні вона познайомилася з сержантом британської розвідки Норманом Тургелем. Для Нормана це було кохання з першого погляду. Він одразу зрозумів, що одружиться з Дженою. За декілька днів у них відбулися заручини.
    Одружилися вони через півроку, 7 жовтня 1945 року, у єврейській синагозі у Любеку. На нареченій була сукня із британського парашутного шовку. Знайома Нормана з військової частини привезла із собою парашут, і вони швидко пошили весільну сукню.

Джена Голдфінгер і Норман Тургель

    З-за місця де вони зустрілися та покохали один одного, британська преса охрестила нову місіс Тургель «Нареченою Бельзена» і цей титул запам'ятався їй на все життя.
    Норман та Джена прожили разом майже 50 років. Місіс Тургель написала мемуари та померла у 2018 році у віці 95 років. Весільну сукню з парашутного шовку Джена зберігала все життя. Тепер вона виставлена в Імперському військовому музеї Лондона, як частина експозиції, присвяченої Голокосту.

Місіс Тургель зі своєю весільною сукнею

    Весільна сукня, зшита з парашутного шовку

Ст.науковий співробітник відділу фондів Суворова М.О.