И�

28

2024

День Конституції України - 28 червня

28 червня в Україні відзначається державне свято – День Конституції України. Річницю з дня прийняття Основного закону країни в Україні відзначають щорічно, починаючи з 1996 року. Цей день назавжди увійшов в новітню історію нашого суспільства, закріпив демократичні засади, стабілізував правові норми та відносини.
Конституція – основний Закон держави, найвищий нормативно-правовий акт, який закріплює основи суспільного ладу і державний

устрій, систему, принципи організації й діяльності державних органів влади; права, свободи і обов'язки громадян. У Конституції закріплений суверенітет Української держави над усією її територією, яка є недоторканною. А захист цього суверенітету і територіальної цілісності є найважливішою функцією держави і справи всього Українського народу.
Конституція України – наш моральний орієнтир. Незмінний упродовж століть цивілізаційний вибір Українського народу ми вкотре відстоюємо у збройній боротьбі проти московської агресії. Московська влада робила і робить спроби присвоїти українську історію, поцупити наші надбання, наших людей, дітей, майбутнє. Українська Конституція – реальна, а не декларативна. Історично конституційний процес свідчить про наміри юридичного закріплення на найвищому рівні таких цінностей українського народу, як демократія, верховенство права, рівність громадян. Незалежність і територіальна цілісність своєї держави та європейський цивілізаційний вибір.
    Чинна Конституція пройшла складний шлях становлення і розвитку. Вдаючись до хронології історії, можна впевнено сказати, – Конституція, як державний Закон України була прийнята ще за часів Ярослава Мудрого – це була кодифікація законів Київської Русі, в основу якої було покладено давньоруське звичаєве право. Варто зазначити, що даний збірник законів охоплював ХІ століття та являвся одним із перших літописних кодексів судових законів Русі, що об'єднував процеси судочинства, цивільне та кримінальне право ХІ століття.
    Наступним кроком варто відзначити Договір-Конституцію Пилипа Орлика, яка є офіційно визнаною першою козацькою, українською Конституцією, яку прийнято вважати однією з перших європейських конституцій нового часу. Так, даний Договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська (від усієї старшини та козацтва конституцію Орлика підписав кошовий отаман Кость Гордієнко), який визначав права і обов'язки усіх членів Війська – укладений 5 (16) квітня 1710 року на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер (турецька назва — Бендери, нині це територія Молдови), тому її інколи називають ще Бендерською конституцією. В Конституції була «наскрізна» ідея державної незалежності народу Русі — з демократичною формою правління та убезпеченням від зазіхань з боку Московської держави на, власне, руські землі. Але даний документ не набув чинності через те, що був написаний в умовах вигнання.
    Вже через століття було намагання створення нової Конституції. Мова йде про 1918 рік, коли основний закон УНР, який називався «Статут про державний устрій, права і вільності УНР», було прийнято Центральною Радою 29 квітня 1918 року, в останній день існування самої Центральної Ради. Проект Основного закону був підготовлений спеціальною конституційною комісією на чолі з головою УЦР Михайлом Грушевським. В документі проголошувались державна незалежність і територіальна цілісність України, демократичні свободи та рівність прав громадян. Планувалось, що Республіка буде із Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою, але без посади президента. Українська Народна Республіка, за документом, проголошувалась самостійною, суверенною, незалежною державою, територія якої повинна бути неподільною, а суверенне право повинно було належати народу. Конституція УНР не була реалізована, через припинення роботи Центральної Ради. Так, Конституція 1918 року стала першою Конституцією незалежної і суверенної України, що лягла в основу нинішньої незалежної України та увібрала в себе провідні ідеї української та світової правової думки.
    Варто зазначити, що в період радянської влади в Україні було прийнято чотири Конституції УРСР – 1919, 1929, 1937, 1978 рр., які повністю були формальними та скопійованими із союзних конституцій та не відображали реальних справ та стану Республіки в ті, радянські часи. Що характерно, за даними деяких істориків, конституції радянського періоду розроблялися в ідеологічних колах ЦК КПРС.
    У 1990 році, під час проголошення Верховною Радою УРСР про державний суверенітет, Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акта проголошення незалежності України», що в подальшому зіграло роль фундаменту для майбутньої Конституції України, а вже наступного року – 24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», який був підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.
    Після прийняття Україною незалежності, у процесі конституційної реформи в Україні, доречно було б виділити три етапи становлення Конституції: І – процес підготовки проекту і прийняття Конституції України в 1996 році, ІІ – 1996-2004 роки період реалізації Конституції України, Конституційна Реформа; ІІІ – новітній період (2005 – до тепер) процес внесення змін та доповнень до Конституції України, узурпація влади, проведення постійних нелегітимних (за часів В. Януковича) дій щодо Закону, формування політико-правової системи українського конституціоналізму.
    Так, протягом 1990-1996 років було запропоновано 15 проектів Конституції України – від Конституційної комісії, політичних партій, науковців. Пропонувалося зберегти назву УРСР, обмежити права президента і увійти в новий Союз та відновити радянську форму правління, а Крим позбавити статусу автономії.
    Через п'ять років, після отримання Україною незалежності, в ніч з 27 на 28 червня 1996 року ВР України прийняла Основний Закон України – Конституцію. Конституція України як вищий законодавчий акт визначив базові принципи організації вищих органів держави і місцевого самоврядування, їх відносини і компетенцію, а також права, свободи і обов'язки громадян.
    Ухвалення Основного Закону України – Конституції стало найважливішим кроком у забезпеченні прав людини і громадянина, сприяло подальшому підвищенню міжнародного авторитету України на світовій арені. Навіть в тяжкі часи, коли в країні йде неоголошена війна, а східний сусід порушує та зазіхає на території незалежної України, варто пам'ятати, як важко ми йшли до нашої перемоги, до визнання нашої країни, як незалежної, самостійної, суверенної держави.
    Сьогодні громадяни України, які чинять спротив російському вторгненню, виконують конституційний обов'язок. Ми успішно протистоїмо агресору, що зневажає юридичні норми, міжнародне право. За підтримки закордонних партнерів наближаємо нашу Перемогу, за якою послідує притягнення до відповідальності держави-терориста.