М�

09

2025

Місце жінки не на війні: як тендітні захисниці руйнують стереотипи на фронті

Жінка та війна... Про це не можна говорити без хвилювання. Залишаючись матерями, коханими дружинами, дбайливими сестрами, жінки нарівні з чоловіками стали на захист Батьківщини у роки Другої світової війни. Жінка воювала… Вбивала ворога, який з неймовірною жорстокістю йшов нашою землею, палив і руйнував домівки, знищував усе живе на своєму шляху. Жіноча частина нашого народу разом з чоловіками, дітьми та людьми похилого віку винесла на своїх плечах всі тяготи Великої війни.

Жінки вписали в літопис війни чимало славних сторінок. Давайте згадаємо наших з вами співвітчизнець, які наближали перемогу як могли...

Ганна Семенівна Сиромятникова (28.12.1914-20.03.2012) – громадський діяч в Ізмаїлі. У 1999 р. удостоєна звання Почесного громадянина Ізмаїла.
Нагороджена орденами Вітчизняної війни І ступеня, Трудового Червоного Прапора, Богдана Хмельницького, «Знак пошани», медалями «За оборону Ленінграда», «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні», «За доблесну працю під час Великої Вітчизняної війни», «За Великою Вітчизняною війною», «За гідну вітчизну».
Ганна Сиром'ятнікова народилася 28 грудня 1914 року в Ростові-на-Дону. Батька дівчинка загубила рано. Він загинув у Громадянську війну, коли доньці було сім років. Мама теж воювала, була політпрацівником. Рано втративши опору, Ганна з дитинства була привчена до праці та подолання труднощів.
Закінчивши 1931 року Ульянівський медичний технікум, дівчина присвятила все своє подальше життя охороні здоров'я інших людей.
Починати доводилося в сільському фельдшерсько-акушерському пункті. Тут же зустріла свою долю.
Після повернення з Півночі Сиромятникова вступає до Третого Ленінградського медичного інституту, який закінчує в 1940 році, отримавши диплом хірурга. Після вишу молодого фахівця направляють до Смольненської поліклініки. Тут Ганну Семенівну застигає війна. Молодий хірург попадає на Ленінградський фронт. Спочатку служить завідувачкою медпункту есмінця, який стояв у Кронштадті, а згодом стає начальником головного медсанбату берегової оборони Ленінграда (нині Санкт-Петербург).
    Після року служби Ганна була тяжко поранена та спрямована глибоко в тил для лікування. Проте в одному зі шпиталів Томська, де вона опинилася, не діяти довго не довелося - не вистачало хірургів, і хвора сама "перекваліфікувалася на лікаря".
    До Бессарабії Ганна Семенівна приїхала у 1944 році. Протягом майже півтора десятиліття вона була одним із керівників охорони здоров'я спочатку у Білгороді-Дністровському, потім – в Ізмаїлі.
У 1954 році, коли було ліквідовано Ізмаїльську область, Сиром'ятникову призначають завідувачкою Ізмаїльського міськвідділу. Пішовши у 1991 році на заслужений відпочинок, Ганна Семенівна продовжувала активну громадську діяльність.

Катерина Іларіонівна Дьоміна (урод. Михайлова) (нар. 22 грудня 1925) — колишня санінструктор 369-го окремого батальйону морської піхоти та старший санінструктор зведеної роти Берегового загону супроводу Дунайської військової флотилії; одна з небагатьох жінок, які служили у розвідці морської піхоти. Герой Радянського Союзу.
Народилася у місті Ленінград (нині Санкт-Петербург). Батько був військовим, мати працювала лікарем. Позбувшись у ранньому віці обох батьків, виховувалась у дитячому будинку.
У 1941 році закінчила 9 класів та школу медсестер Російського товариства Червоного Хреста. У Червоній Армії з червня 1941 року (додала до свого 15-річного віку ще два роки).
У боях під р. Гжатськ (з 1968 р. - Гагарін) Смоленської області 13 вересня 1941 року отримала важке поранення в ногу. Лікувалася в шпиталях на Уралі та в Баку. Після одужання з січня 1942 року служила на військово-санітарному судні «Червона Москва», яке переправляло поранених зі Сталінграда до Красноводська. Там їй було надано звання головного старшини, а за зразкову службу вручено знак «Відмінник Військово-Морського Флоту».
    Після завершення Сталінградської битви Михайлову на її прохання зарахували санітарним інструктором до 369-го окремого батальйону морської піхоти, який формувався в лютому 1943 року з добровольців у Баку. Разом із бійцями батальйону вступала у бій, відбивала контратаки ворога, виносила з поля бою поранених, надавала їм першу допомогу. Тричі була поранена.
    Наприкінці серпня 1944 року санінструктор Михайлова К.І. брала участь у форсуванні Дністровського лиману. За вияв виняткової відваги була представлена до звання Героя Радянського Союзу, але нагороджена орденом Червоного Прапора.
    До звання Героя Радянського Союзу головстаршина Михайлова представлялася у серпні та грудні 1944 року, але удостоєна його лише указом Президента СРСР від 5 травня 1990 року, з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка» (№ 11 608). Демобілізовано у листопаді 1945 року.
    Працювала лікарем у місті Електросталь, де вийшла заміж, змінивши прізвище на Дьоміну. Потім, до виходу на заслужений відпочинок 1982 року, працювала в Москві.

Марія Іванівна Конькова (16.07.1923 р.н.). Народилася в селі Біляївка,  Біляївського району Одеської області, Українська РСР. Почала службу у липні 1941 року. Служила  у частинах та підрозділах: 284 сп 25 сд, ВМГ 121 ДуВФл. Пройшла Другу світову війну медсестрою у званні молодшого лейтенанту медслужби. Нагороджена медалями "За оборону Севастополя", "За оборону Одеси", "За бойові заслуги", а також Орденом Вітчизняної війни. Дійшла до Будапешта, де зустріла Перемогу 9 травня 1945 року. Завершила службу 25.09.1945 року.
У післявоєнний час Марія Іванівна вийшла заміж, народила трьох дітей, працювала у медичній сфері. Вийшла на пенсію на посаді лаборанта шкірвендиспансеру. Ізмаїла.

    Олександра Андріївна Пустовойт (Буйкот) народилася 6 листопада 1923 року у селі Мостове Доманівського району Миколаївської області. У 18 років пішла у військкомат і була направлена на 141 авіабазу Південного фронту - друкаркою, а 28 червня 1941 р. - солдатом.
    У березні 1942 р. була зв'язківцем 978 стрілецького полку 261 стрілецької дивізії Чорноморської групи військ. А невдовзі, у липні 1942 р. призначена кулеметницею у 250 СП 30 Іркутської дивізії Північно-Кавказького фронту СКФ.
    У жовтні 1943 р. по закінченні курсів молодших лейтенантів, що знаходилися в станиці Сіверській, отримала призначення командиром взводу автоматчиків 1 Гв.СП 2 Гв.СД окремої Приморської Армії.
    З армії звільнилася у січні 1945 р. На п'яти фронтах воювала Олександра. П'ять разів була поранена. Билася під Сталінградом, на Північному Кавказі, у Прибалтиці, у Східній Пруссії. Командир взводу автоматників Олександра Пустовойт була нагороджена орденами «Вітчизняної війни» 1 та 2 ст., орденом «Червоної Зірки», орденом «Олександра Невського», медалями: "За перемогу над Німеччиною", "За взяття Відня", "За оборону Кавказу", "До 100-річчя від дня народження Г.Жукова", "Ветеран Збройних Сил", "Ветеран війни", медалями до ювілейних дат Перемоги у Другій світовій війні.
    У 1946 р. Олександра Андріївна навчалася в училищі виноградарства та виноробства у м. Кишинів. Працювала у Білгород-Дністровську на винзаводі начальником розливного цеху, а потім чверть століття – начальником цеху Ізмаїльського винзаводу. За ударну працю удостоєна звання «Ударник комуністичної праці» та нагороджена медалями «За доблесну працю», «100 років від дня народження В.І.Леніна».
    Завалій Євдокія Миколаївна (1924-2010 рр.) народилася у місті Новий Буг на Миколаївщині. Почала бойовий шлях санітаркою у липні 1941 року. Служила  у частинах та підрозділах: 6 дес. бр. СКФ, ДуВФл. Перша та єдина жінка-командир взводу морської піхоти в армії під час Другої світової війни. Брала участь у боях за Севастополь, Сапун-гору, Балаклаву, Керч та ін. Дата завершення служби: 05.01.1946 р.
    Довбиш Ірина Максимівна (8.07.1915 р.н.). Народилася у місті Рені Одеської області, Українська РСР. З початку Другої світової війни брала активну участь у боротьбі із загарбниками, копаючи протитанкові окопи під Сталінградом, працювала у тилу. З травня 1944 року захищала Батьківщину зі зброєю в руках. У її послужному списку – бої на 1-му Далекосхідному фронті, на Карельському фронті у 80-му окремому полку зв'язку, де після проходження курсів радистів служила радистом при штабі Мерецького. За ініціативою Міністра оборони СРСР у 1985 році нагороджена Орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня.
    Ми дякуємо ветеранам за неоціненний внесок у перемогу у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, який став вічним прикладом, що викликає гордість та захоплення нинішніх та майбутніх поколінь.