И�

23

2025

День народження друкарської машинки

23 червня в усьому світі святкується День народження друкарської машинки. Така дата була обрана не випадково, саме 23 червня 1868 року американець Крістофер Летем Шоулз (Christopher Latham Sholes) запатентував в штаті Вісконсін першу друкарську машинку і на клавіатурі його винаходу почала друкуватись нова епоха людства. Співавторами приладу стали Карлос Глідден і Самуель Соул. П'ять років вони працювали над удосконаленням винаходу.

 
    Нинішня молодь може бачити зараз друкарські машинки хіба що в музеях. Їхню функцію давно стали виконувати персональні комп'ютери, оснащені принтерами, хоча сьогодні все частіше смартфон замінює й ПК. Друкарські ж машинки в наші дні стали відгоміном минулих століть.
    Але з чого все починалось і яким був цей звивистий шлях?
    З появою письма увіковічнити події історичних епох можна було тільки руками, каліграфічно виписуючи кожну літеру. З винаходом друкарської машинки людина доручила цю операцію механізму, тепер досить було вдарити по потрібній клавіші, щоб з'явився текст. Принцип роботи друкарської машинки, який, можливо, здивує зараз молодь, полягав у нанесенні символів на папір за допомогою спеціальних важелів, що закінчуються майданчиками з металевими або пластиковими літерами. При натисканні відповідної клавіші важіль вдаряє по просоченій чорнилом стрічці, залишаючи, таким чином, відбиток літери на вставленому аркуші паперу.
    Розробка механізму друкарської машинки не була результатом зусиль однієї-єдиної людини. Безліч людей в різних куточках світу, спільно або незалежно один від одного, приходили до ідеї швидкого друку текстів. Перші історичні свідчення про спробу створення технічних засобів для механізації процессу письма відносять до 1714 року, коли спеціальним королівським розпорядженням машиністу Лондонської водопровідної станції Генрі Міллсу дали право на «виготовлення машини або штучного методу для послідовного друкування окремих букв, як при рукописному листі». Міллс генерував ідею створення пристрою з послідовним рухом літер, на основі якого в майбутньому були розроблені друкарські машинки. Запатентовані теоретичні задуми Генрі, як і багато інших винахідників, не зміг втілити на практиці.
    Майже через 100 років потому до ідеї створення апарату виконання швидкого друку повернувся італієць Пеллегріно Турре, відомий як винахідник копіювального паперу. Він створив у 1808 році власну друкарську машину для своєї сліпої подруги – графині Кароліни Фантоні де Фівіззоно. Проте ні схем, ні подробиць про винахід сьогодні нема, але збереглися тексти, надруковані цим механізмом.
    У 1830 році данський пастор Моллінг Хастер винайшов свій варіант машини, яку було подаровано філософу Фрідріху Ніцше на Різдво. Інші пристрої для друку, які намагалися створити винахідники різних країн у першій половині XIX ст., були незручні, громіздкі, тихохідні.
    І ось 1867 року в США у м. Мілуокі друкарі К. Шоулз, К. Глідден, С. Суле сконструювали друкарську машину з рухомими літерними важелями і пересувною кареткою при друкуванні. Ця машинка була розміром з великий стіл. Прилад був зроблений зі старого телеграфного ключа, який використовувався для набору азбуки Морзе, і важеля. До важеля Шоулз прикріпив металеву літеру і, натискаючи на отриману «кнопку», змушував літеру через копірку ударяти по аркушу паперу, під яким знаходилась скляна поверхня.

    Треба сказати, що клавіатура перших друкарських машинок разюче відрізнялася від нинішньої. І взагалі вона нагадувала рояль. Клавіші розміщалися в два ряди, а букви на них йшли в алфавітному порядку. Машинка Шоулса друкувала тільки великими буквами, і друкарка не бачила результату своєї роботи, тому що папір ховалася всередині. Однак, саме від цієї машинки пішла по світу знаменита розкладка QWERTY – перші шість клавіш у верхньому ряду клавіатури. Так виглядали клавіші на клавіатурі Шоулза. Правда, клавіші з цифрою «1» на машинці не було – винахідники визнали, що друкарки можуть користуватися замість неї буквою «I», так і Shift був доданий тільки через 10 років, але розкладка залишилася тією ж.

    Характер Шоулза був подібний до характеру сучасного хакера. Перебуваючи на державній посаді начальника митниці порту Мілуокі, він залишив свою газетну діяльність, але часто згадував довгі години, проведені за написанням і переписуванням статей, коли єдиним його знаряддям праці було гусяче перо або ручка зі сталевим наконечником. Він почав шукати більш зручний спосіб механічно виконувати цю роботу й багато часу витрачав на технічне винахідництво. Разом із компаньйоном Карлосом Глідденом Кристофер Шоулз придумав пристрій для послідовної нумерації книжкових сторінок, від якого й веде свій початок друкарська машинка.

    Грошей, щоб запустити новинку у виробництво, у Шоулза не було, і він продав права на неї Філу Ремінгтон, відомому конструктору-зброярі. Виріб сподобалося чолі компанії, і він підписав контракт з Шоулзом. Інженери збройової фірмі «Ремінгтон і сини» довели розробку до розуму і випустили на ринок вже під назвою «Remington No.1». 1 березня 1873 року фірма Remington and Sons почала виробництво першої друкарської машинки в Нью-Йорку. Було укладено контракти на виготовлення перших 1000 машин «Remington No.1». Цей день деякі вважають Днем друкарської машинки. У 1874 році почалося промислове виробництво та продаж друкарських машинок «Remington No.1».

    Перша модель машини мала ножну педаль, яка повертала каретку в початкове положення. Всього фірмою «Ремінгтон і сини» було випущено 9 моделей друкарських машин кошикового типу, які поступово набули популярності. Машинка коштувала на ті часи досить дорого – 125 $. Тому купити їх могли тільки заможні люди. До всього іншого, багато письменників з великою недовірою ставилися до механізму, який сконструював Крістофер Шоулз.
    Також у 1868 році американець Франц Вагнер створив не менш відому машинку «Ундервуд» (за прізвищем Джона Ундервуда, якому Вагнер продав права на пристрій). Друкарська машинка не відразу мала успіх, як це іноді буває з технічними винаходами, але декому з перших покупців вона дуже навіть прийшлася до душі. Серед них – і колишній друкарський складач Семюел Клеменс, відомий нам як Марк Твен. Він першим із авторів надав видавцям свій машинописний рукопис. Твен настільки був захоплений цим винаходом, що пізніше вклав 300 тис. доларів у складальну машину, яка не виправдала очікування своєю непрактичністю, і письменник збанкрутів.

    Після випуску перших друкарських машин винахідники продовжили працювати над усуненням недоліків, наприклад, створенням видимого при друкуванні рядка. Цю проблему вдалося усунути американцю К.Вагнеру, але, не маючи коштів на організацію виробництва, він був змушений продати свій винахід фабрикантові Д. Ундервуд, який випустив у продаж 1898 року друкарську машину «Ундервуд», розроблену Вагнером. Машина Вагнера отримала загальне визнання і стала «примою» в розвитку та виробництві друкарських машин.
    У ХХ столітті друкарські машини вдосконалюються. У 1922 році з'являються навіть електричні друкарські машини.

    Скільки великих літературних творів побачило світ завдяки простій друкарській машинці! Пристрою варто віддати належне – воно значно прискорило та спростило процедуру написання різних текстів, формулярів та інших документів. У період комп'ютеризації та розвитку техніки у сучасного юного покоління пристрій викликає хіба що подив. Вони і не підозрюють, що спеціальність секретаря-друкарки всього півтора століття назад була найбільш затребувана з професій, представлених на ринку праці. Кожна дівчина того часу мріяла освоїти друковану справу.
    Випускалися й спеціалізовані друкарські машини, наприклад, багатошрифтові, обчислювальні, лічильно-табличні, лічильно-текстові, бухгалтерські для конструкторських робіт, за допомогою яких наносили написи на кресленнях. Голландські вчені спільно з японською фірмою розробили, наприклад, мініатюрну електронну друкарську машину. Її можна покласти в кишеню або закріпити на руці для друкування. Швидкість роботи цієї машинки сягала 150 ударів на хвилину.
    Вік друкарської машинки, виявився на диво недовгим, у квітні 2011 року закрився останній завод в Індії, який їх випускав. Епоха головного робочого інструменту, який першим «читав і бачив» невмирущі твори філософів, письменників, журналістів, офіційно завершилась. Почалася інша епоха.

    Машинки, поступившись місцем комп'ютерам, передали електронним побратимам один із головних своїх елементів – клавіатуру, точніше розташування літер на ній. Сьогодні символ минулої епохи – друкарську машинку можна зустріти в музеях, антикварних магазинах та театрах, що говорить про її найцінніший внесок в історію друкованої справи.