С�

26

2025

Від фонографа до патефона. До Дня народження грамофона

З рубрики "Колекція фондів музею Придунав'я"

26 вересня відзначається цікаве свято – День народження грамофона. Сучасній молоді важко уявити, що за старих часів музику прослуховували не на CD-дисках, MP3-плеєрах або телефоні та не скачували з Інтернету. І мало хто з них знає, що наприкінці XIX століття було винайдено довговічний прилад, який радував людство понад 120 років. Саме пристрою, в якому голка, рухаючись платівкою, відтворювала якісніший звук, і присвячений це свято. Відзначають його лише справжні поціновувачі музики та

звуку. Воно надає відтінку старовини та загадковості. У цей день меломани, прослуховуючи грамплатівки, насолоджуються забутими мелодіями, згадують голоси співаків, що пішли, і їх творчий шлях. І, незважаючи на те, що грамофони були витіснені та замінені більш сучасними пристроями, тисячі людей залишаються їм вірні, оскільки саме вони подарували людству радість і чистоту музики.
    Взагалі прародителем грамофона був фонограф. Його у 1877 році представив світу американський винахідник Томас Едісон (1847-1931). Це був пристрій, що записував і відтворював звук на циліндрі. Фонограф став першим музичним апаратом, що «захопив» людський голос. Коливання повітря через мембрану та голку записувалися на вкритий фольгою валик, але у цієї конструкції було два основних недоліки: голка рухалася перпендикулярно до поверхні й з великим зусиллям продавлювала фольгу. Звук виходив слабкий і спотворений, а циліндрична форма валика не дозволяла робити з нього копії, тому кожен звукозапис доводилося робити живим. Циліндри з воску давали можливість записувати звук, але були крихкими та незручними для масового виробництва.

Справжній прорив через десять років здійснив відомий американський винахідник німецького походження Еміль Берлінер (1851-1925). Він замінив у існуючому фонографі валик на пластину і 26 вересня 1887 року запатентував новий пристрій – грамофон, який згодом завоював всесвітню популярність. Цей осінній день і вважається днем народження грамофона.
Грамофон можна вважати удосконаленою версією фонографа, що стала його прямим нащадком завдяки впровадженню нових технологій та принципів звукозапису. Саме грамофон започаткував масове розповсюдження музики, так як Еміль Берлінер використав пласку платівку, яку легко було тиражувати. Це рішення стало революційним, адже матриці для пресування дисків дозволяли створювати тисячі копій. Якщо Едісон відкрив принцип збереження звуку, то Берлінер дав світу зручний формат, що перетворив музику на частину повсякденного життя.
    Перші грамофони Берлінера були дуже недосконалі. Шипіння, тріск і спотворення були їх постійними супутниками. До 1896 року диск за допомогою зубчастих передач доводилося обертати вручну і це було головною перешкодою широкому поширенню грамофонів. Тоді було оголошено конкурс на пружинний двигун – недорогий, технологічний, надійний та потужний. І такий двигун сконструював механік Елдрідж Джонсон, який прийшов у компанію Берлінера. Швидкість обертання стала більш рівномірною, і «плавання» звуків, що відтворюються, зменшилося. З 1896 по 1900 рр. було виготовлено близько 25 000 таких двигунів.
    Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття грамофон увійшов у салони й вітальні Європи. Корпуси виготовлялися з цінних порід дерева: горіх, дуб, махагон. Рупори робили з латуні, іноді з розфарбованої бляхи чи навіть скла. Заводний механізм із пружиною, регулятор швидкості, мембрана та голка, яка передавала вібрації на рупор швидко перетворили грамофон з лабораторного приладу на елемент буржуазного достатку, його наявність підкреслювала статус родини, адже коштував він дорого і вважався символом «модерності». Грамофон був не лише джерелом музики, а й окрасою інтер'єру, свідченням статусу власника.
    Однією з перших відомих записів для грамофона була арія з опери – так світ почув голоси співаків удома, а не лише в театрі. Металеві рупори іноді фарбували у вигляді квітів – тюльпанів чи лілій. Такий квітучій грамофон прикрашав будь-яку вітальню. Мільйони людей слухали одні й ті самі мелодії у різних країнах світу. Ця інновація дозволила тиражувати записи серійним способом, зробивши музику доступною широким верстам суспільства.
    Перші грамофонні платівки стали виготовляти в 1897 році з шелаку (природна смола, екскретована самками комах-червців сімейства Kerriidae, що паразитують на деяких тропічних і субтропічних деревах в Індії та країнах Південно-Східної Азії), шпату й сажі, і були дуже дорогими. Пластмасові диски з'явилися лише у 1940 році.
    Час не стоїть на місці й на зміну грамофону прийшов новий пристрій. Це – патефон, який став розвитком і покращенням грамофона. Патефон був винайдений на початку XX століття, точний рік невідомий, але вважається, що народився він близько 1907-1914 років завдяки ідеї співробітника французької фірми «Пате» (Pathé Frères), Гільйона Кеммлера, який сховав рупор грамофона всередину корпусу, зробивши його компактним і переносним. Новий пристрій отримав свою назву від фірми Пате, заснованої 28 вересня 1896 році в Парижі чотирма братами Емілем, Жаком, Шарлем і Теофілом Пате, які займалися виробництвом грамофонів і платівок. Брати Шарль і Еміль Пате стали першими власниками патенту на патефон.
    Наприкінці ХІХ століття у світі розпочався справжній «грамофонний бум» – диво техніки намагався придбати майже кожен. Постійне виробництво спочатку налагодили у США, а трохи згодом – у Європі. Серед виробників-піонерів були компанії His Masters Voice (Англія), Pathe Rekors (Франція) та Deutche Grammopon (Німеччина). Поширення патефонів у світі почалося у 1920-1930 роки, вони стали дуже популярні: їх зручно було брати для кемпінгу чи пікніка.
    Масове виробництво патефонів в СРСР почалося з 1930-х років. Вони були фактично адаптованою та спрощеною версією західних портативних моделей. Термін «патефон» закріпився саме в радянському союзі. Утворилося це слово з двох складових: «пате» – фірма братів Пате і «фон», що в перекладі означає «звук». Цікаво, що в інших країнах патефон називають інакше. Наприклад, в США для позначення механічного програвача грампластинок вживалися такі терміни, як "граффон", "фонограф", "віктрола", "розмовляючі машини" і т.д.
    У 30-50-ті роки ХХ століття патефони стали важливою частиною культурного життя радянського народу. Вони відрізнялися простотою, невисокою ціною та доступністю, а найголовніше, що такий прилад не треба було підключати до електричного кола. Їх слухали вдома, на вулиці, влаштовуючи у дворі «дискотеки», під час яких при патефоні стояв «черговий», в обов'язки якого входило заводити пружину та міняти платівку. Одного заводу пружини вистачало на програвання однієї сторони платівки (близько 5 хвилин). Звук від патефона був досить гучним, але гучність регулювати було неможливо. Звук із платівки відтворювався за допомогою голки. Вони були недовговічними, тому їх часто доводилося змінювати. Самі платівки теж швидко зношувалися та приходили в непридатність.
    Але особливу роль патефон зіграв у роки Другої світової війни. Навколо нього збиралися люди, які працювали у тилу, відпочиваючи від робочих буднів, солдати та офіцери під звуки патефона відволікалися від важких боїв або слухали його у шпиталі, згадуючи свою родину, свою хату. Музика допомагала мріяти, будувати плани, вірити у майбутнє.
    В Україні патефони поширювалися завдяки державній торгівлі, продавалися у містах, ставали елементом міського та сільського побуту, супроводжували свята й відпочинок.
    Сьогодні патефони входять до фондів багатьох історико-краєзнавчих музеїв України, які зберігають їх як зразки техніки ХХ століття. Для українських музеїв вони є не лише технічними експонатами, а й важливим свідченням культурної історії, побутових практик та соціальних змін.
    Ізмаїльський історико-краєзнавчий музей Придунав'я не є винятком, в його фондах зберігається невелика колекція патефонів, яка складається із шести музичних пристроїв початку ХХ – 50-х років ХХ століття, виробництва Англії та СРСР. Усі вони потрапили до музею від мешканців нашого міста та району.
    Зовнішній вигляд патефонів із нашого зібрання не сильно відрізняється один від одного: складаються вони усі з корпусу-валізи, пружинного механізму для обертання диска, голки та звукової мембрани в тонармі для зчитування звукової доріжки, а також вбудованого рупора та важеля заводу пружини. Усередині кожного знаходиться двигун з відцентровим регулятором швидкості, а зовні – ручка для заводу, що зчитує голівку та рупор, зменшений у розмірах порівняно з грамофоном. Але деякі відмінності все-таки є, про які ми розповімо, докладніше розглянувши кожен предмет.

Найстаріший патефон з нашої колекції – це патефон «His master's Voice» початку ХХ століття, виробництва компанії "The Grammophone Company Ltd, Hayes, Middlesex", Англія. Він був закуплений у 1994 році у ізмаїльського колекціонера Євгена Михайловича Большедворова.
Цей колекційний патефон цінується за якість та історичний бренд. Пристрій у вигляді прямокутної валізи чорного кольору, всередині на кришці є відділення для платівок, на якому – логотип фірми «His master's Voice» у вигляді картинки із зображенням собачки, що слухає грамофон.
    Довідка:
    Назва торговельної марки His Master's Voice (HMV) та її логотип походять від картини Френсіса Барро, написаної 1889 року. На ній художник зобразив собаку на прізвисько Ніппер, яка уважно слухає звуки, що летять із грамофонної труби, назвавши картину «His Master's Voice» (укр. Голос його господаря). Права на зображення та назву викупили представники британської компанії Gramophone Company, заплативши за них 100 фунтів. Вже починаючи з 1890 року в Великій Британії почали виходити музичні записи Gramophone Company, які містили зображення собаки та труби грамофона, в той час, як в США та Канаді цю торговельну марку використовував винахідник грамофона Еміль Берлінер. «His masters Voice» - ця торгова марка з явилася у Великій Британії у 1901 році і з часом стала символом якісної звуковідтворювальної техніки. У 1920-1930 роки патефони експортувалися у багато країн світу. Сьогодні HMV - це також назва всесвітньо відомої мережі магазинів, що продають музичні та розважальні товари, а також назва британського лейбла грамплатівок.

Також у цього патефону є ще одна деталь, що робить його унікальним: він має золотисту металеву пластину з написом румунською мовою: «Gheorghe Mizevici Magazin si Atelier de instrumente muzicale. Izmail» («Георгій Мізевіч. Магазін і майстерня музичних інструментів. Ізмаїл»).
Відомо, що на початку XX ст. у нашому місті на бульварі Королеви Марії (з 1944 р. – проспект Суворова, нині проспект Незалежності) знаходився «Магазин і майстерня музичних інструментів», власником якого був Георгій Мізевич. Із інформації, знайденою у документах КУ "Ізмаїльський архів", відомо, що його ім'я та прізвище вказані у «списку платників податків для створення громадської комісії з накладення штрафів».

    Слід звернути особливу увагу й на наступний патефон з нашої колекції, оскільки він має дуже цікаву історію. Це патефон, переданий в дар нашому музею у 1995 році ізмаїльським художником Сергієм Ушаковим. На ньому, як і на попередньому музичному апараті всередині є металева золотиста пластина з написом румунською мовою: «Gheorghe Mizevici Magazin si Atelier de instrumente musicale. Izmail», з чого можна зробити висновок, що попередні господарі придбали патефон в ізмаїльському музичному магазині, потім він потрапив у село Спаське Татарбунарського району. Зробивши коло довжиною в чиє-то життя, патефон повернувся до Ізмаїла вже як музейний експонат. Він несхожий на інші екземпляри: передусім невеликим розміром, через що нагадує портативний музичний апарат; по-друге, у нього усередині кришки є відділення для платівок у вигляді кишені.

При ретельному обстеженні патефону у відділенні для платівок співробітниками музею було виявлено фронтові листи, у вигляді пожовтілих солдатських трикутників, надіслані у квітні-травні 1945 року на ім'я Любові Іванівни Платонової із с. Спаське – п'ять листів від чоловіка Петра Савельевича і одне – від брата Костянтина Шушпанова.
У 1997 році з ініціативи першого директора музею Раїси Петрівни Шишкіної науковими співробітниками було розшукано родичів Любові Іванівни Платонової та організована зустріч, на яку прийшли донька та онук Костянтина Шушпанова. Вони розповіли про родину Платонових, яка у селі вважалась найзразковішою та заможною в окрузі. Брат Костянтин після війни закінчив технікум і працював бухгалтером у місцевому радгоспі, після одруження був головним бухгалтером ізмаїльського консервного заводу. Так мандрівник-патефон висвітлив різьблений шлях двох фронтовиків і знайшов відображення в літописі краю.

    Ще один патефон 30-х-50-х рр. ХХ століття з'явився в нашому музеї завдяки мешканцю села Матроска Ніколаеву В.Л. Патефон у вигляді прямокутної валізи чорного кольору. На кришці корпусу в нижньому правому куті – напис білою фарбою «Patefon Hi–Fi», що означає «високій рівень звучання».

Також в зібранні є два портативних патефони «ПТ-3» 1945-1955 рр., виробництва заводу «Молот» (Патефоний завод «Молот»), м. В'ятські Поляни Кіровської області, СРСР.
Довідка:
Завод «Молот» у Вятських Полянах, відомий як Патефонний завод «Молот» або УМП (Управління Місцевою Промисловістю), виробляв портативні патефони ПТ-3 в період з 1940 по 1941 рік, а також до 1955 року. Раніше, у 1940-1941 роках, аналогічна модель ПТ-3 випускалася Московським патефонним заводом (УМП). Ці портативні апарати були розроблені для зручного прослуховування музики та мали ряд особливостей, таких як розташування місця для зберігання голок на верхній панелі та кріплення для пластин на внутрішній стороні кришки.

    Один з патефонів "ПТ-3" знаходиться у прямокутному корпусі у вигляді валізи чорного кольору, другий - синього кольору. У обох на внутрішній частині кришки є марка виробника з написом: "Ордена Леніна завод МОЛОТ".

 
    І останній патефон нашої колекції – це портативний дорожній патефон «СП-1» кінця 40-х – початку 50-х років ХХ століття. Виробник – завод «Северный пресс», м. Ленінград, СРСР.
    Патефон був переданий мешканцем міста Ізмаїл Недовим В.П. наприкінці 90-х рр. ХХ століття. Раніше він належав його батьку – ізмаїльському краєзнавцю Петру Дмитровичу Недову, який був головним бухгалтером фінансового відділу Дунайського пароплавства, добре володів румунською мовою та в свій час допоміг співробітникам музею з перекладом документів, що стосуються сім'ї купців Тульчианових.
    Цей патефон найменший з нашої колекції, він дорожній, також відомий як "окопний". Такі патефони були призначені для відтворення музики в умовах польової служби або подорожей. Їх основне призначення - забезпечувати мобільний доступ до музики, що дозволяло військовим скрашувати тяготи війни, а мандрівникам - слухати улюблені записи поза домом.

    Наш патефон має складний, прямокутний корпус чорного кольору у вигляді валізи з ручкою. Усередині складається із заводного механізму з диском, стрілки покажчика швидкостей, ручки-тримача, знімної голівки з голкою та патефонної труби. Музичний пристрій був виготовлений у місті Ленінград, який у повоєнні роки випускав не лише поліграфічне обладнання, а й масову побутову продукцію, зокрема патефони. Найчастіше патефони цього заводу були розраховані на платівки 78 оборотів на хвилину. Патефони Ленінградського заводу супроводжували побут радянських сімей: ними користувалися вдома, брали на дачу чи в похід. Вони були символом доступного дозвілля, коли можна було слухати популярних співаків.

    Довідка:
   Ленінградський завод «Северный пресс» заснований у 1932 році. Після Другої світової війни перейшов до випуску побутової техніки, у тому числі патефонів, модель яких «СП-1» не мала аналогів і відрізнялася від зарубіжних. Після 1950-х років завод поступово переключився на випуск продукції для суднобудування.

 У 2017 році в Ізмаїльському історико-краєзнавчому музеї Придунав'я відкрилася виставка "Музика звучить" (http://www.pridunavie.com.ua/index.php/vystavki/462-muzika-zvuchit), на якій поряд з музичними інструментами були представлені патефони із музейного зібрання. Деякі з них діють та звучать, як 80-90 років тому. У відвідувачів музею була сприятлива можливість побувати на виставці та почути, як відтворює звуки старовинний патефон.
    Грамофони та патефони – це не лише технічні прилади минулого, а справжні символи культурної спадщини, яки подарували людям можливість слухати музику у власному домі. Їхнє механічне чарівництво й теплий живий звук і сьогодні нагадують нам про атмосферу минулих десятиліть, про перші кроки масового музикування та про те, як мелодія здатна поєднувати покоління. У цих апаратах оживає дух історії, що продовжує звучати й нині.

                                                                   Ст.науковий співробітник відділу історії та культури Мельянцева Т.О.

                                                                                 Ст.науковий співробітник відділу фондів Суворова М.О.