С�

01

2025

До Міжнародного дня музики. Музичні інструменти з колекції музею Придунав’я

Сьогодні, 1 жовтня, відзначається Міжнародний день музики. Незважаючи на те, що музиці мільйони років, свято з'явилося порівняно недавно. У 1973 році його заснувала Міжнародна музична рада при ЮНЕСКО, а через два роки пройшли перші симфонічні концерти в його честь. Основні цілі проведення свята полягають у поширенні музичного мистецтва, знайомстві з творами іноземних композиторів та обміні досвідом.
Ініціатором створення Міжнародного дня музики став радянський

композитор Дмитро Шостакович. У 1973 році він звернувся до ООН з відкритим листом, у якому пропонував заснувати це свято. День музики щорічно відзначають в усьому світі великими концертними програмами. В цей день звучать кращі твори світової культури.
    Музика супроводжує людину протягом усього життя і без неї важко його уявити. Без звуків музики життя людини було б неповним, глухим, бідним... Людям потрібні всі види музики – від простого співу сопілки до звучання величезного симфонічного оркестру, від невигадливої популярної пісеньки до бетховенських сонат. Але музика не існує без музичних інструментів, за винятком вокальної музики або музики, створеною за допомогою електронних пристроїв. Музика, як мистецтво організації звуків, часто використовує музичні інструменти для створення та вираження мелодій, гармоній та ритмів. Інструменти допомагають формувати унікальний звуковий образ музики, роблячи її більш виразною та емоційно насиченою.

    Виходячи з вищесказаного, в Міжнародний день музики, ми розповімо вам про колекцію музичних інструментів музею Придунав'я, яка складається із 29-ти предметів. До неї входять бандура, мандоліни, домри, гадулка, скрипки, банжо, гітара, баяни, барабан, рояль, піаніно, блок флейта, а також сопілка, гармоніки двохрядна та губна, свисток дерев’яний та іграшка-свисток «Пташка». Ця музична колекція почала складатися з 1991 року завдяки жителям нашого міста Ізмаїл та району.
    Музичні інструменти із фондів музею Придунав’я класифікуються як струнні, клавішні, духові, ударні й язичкові. Розглянемо більш детальніше кожний інструмент із нашої музичної колекції.

    До струнних належить бандура, мандоліни,  домра, гадулка, гітара та банджо. Бандура – український народний музичний інструмент, струнно-щипковий, який має родину арф, гусел та псалтиріонів. Бандура із нашої музичної колекції раніше належала нашему земляку – Михайлу Деонисійовичу Василюку (23.02.1942 – 11.09.1991). Михайло Деонисійович відомий у місті, а також далеко за його межами, – український поет, громадський діяч, організатор жіночого народного ансамблю «Кобзарська дума», член Спілки кобзарів України, композитор, актор, директор Ізмаїльського клубу моряків, музикант-бандурист і просто щирий патріот рідної землі України. У його репертуарі були українські народні пісні, із них власні твори (зокрема «Дума про батька», «Дума про загиблих воїнів!», «Козацькі могили»), «Осокори», «Говерла», «Калачі».
    11 вересня 1991 року життя Михайла Деонисійовича трагічно обірвалось. Після його смерті, дружина Ніна Давидівна передала музею Придунав’я його улюблену бандуру. Складається вона з овально-грушоподібного дерев'яного корпусу асиметричної форми. У центрі – коло, внизу якого 7 круглих отворів. Корпус обрамлений кольоровим орнаментом, по ньому натягнуто 54 металевих струни (ліворуч – 11 довгих струн на рівній деці, праворуч – 43 струни на вигнутій деці). Бандура має короткий гриф, який закінчується голівкою у вигляді завитка. Зворотний бік інструменту покритий чорним лаком.
    Бандура є символом української культури та історії, вона тісно пов'язана з кобзарською традицією. Її звучання яскраве та насичене, а гра на бандурі полягає в защипуванні струн пальцями.

В фондах музею зберігаються дві мандоліни початку та І половини ХХ ст. Взагалі мандоліна є різновидом лютні, але має менший розмір та меншу кількість струн (4-ри пари струн). Вона часто використовується в італійській народній музиці, а також в блюграсі та джазі.
Обидві мандоліни мають випуклий овальний дерев’яний корпус, складаються з грифа, деки. У першої – 6 струн (2 відсутні), а у другої навпаки – 2 струни (6 струн відсутні). Лицьова сторона першої задекорована малюнком та інкрустована перламутром у вигляді рослинного орнаменту по краю. На головці грифу розташована металева пластинка з вигравіруваним написом, що ця мандоліна із магазину музичних інструментів сім’ї Мізевичі, місто Ізмаїл.

      Довідка:
    Відомо, що на початку XX ст. у нашому місті на бульварі Королеви Марії (з 1944 р. – проспект Суворова, нині проспект Незалежності) знаходився «Магазин та майстерня музичних інструментів», власником якого був Георгій Мізевич. Із інформації, знайденою у документах КУ "Ізмаїльський архів", відомо, що його ім'я та прізвище вказані у «списку платників податків для створення громадської комісії з накладення штрафів».

    Мандоліна належала ізмаїльському краєзнавцю Нєдову Петру Дмитровичу, який був головним бухгалтером фінансового відділу Дунайського пароплавства. Він добре володів румунською мовою та в свій час допоміг співробітникам музею Придунав'я із перекладом документів, що стосуються сім'ї купців Тульчіанових.
    Крім мандоліни у фондах музею Придунав'я зберігаються фотопортрет Петра Дмитровича, його кишеньковий годинник, патефон, покривало, рушник, свічки весільні, пілотка румунських часів, кронштейн, тростина із особистого зібрання, передані самим Нєдовим П.Д., а також його родичами.
    Є в зібранні музею дві домри 70-80-х рр. ХХ ст. Домра є старовинним народним струнним музичним інструментом. Складаються обидві домри з напівсферичного корпусу, грифа та головки, на якій знаходяться колки для налаштування струн. У однієї домри є одна струна, три – відсутні. У другої є всі чотири струни, на яких грають медіатором. Відомо, що друга домра виробництва Львівської фабрики музичних інструментів і вона оснащена футляром темно-сірого кольору.

Довідка:
Львівська музична фабрика «Трембіта» — це приватне підприємство у Львові, засноване 1945 року, спочатку як Львівська фабрика музичних інструментів. З 1960 року фабрика називалася Львівською дослідчо-експериментальною фабрикою музичних інструментів, а у 1988 році була перейменована на фабрику «Трембіта».
Спершу виробляла гітари та мандоліни як для масового, так і для індивідуального використання музикантами, а згодом стала єдиним на той час виробником народних музичних інструментів в Україні, зокрема бандур, кобз, домр і гітар. Виробляє бандури за технологією та конструкцією В.Герасименка. Також бандури київського та харківського типу з перемикачами, а також для підлітків.
    У 2003 році фабрика розширила асортимент народних інструментів: шестиструнна кобза «Пріма», кобза «Альт», домра, грецький інструмент бузуки. Незважаючи на те, що нині це приватне підприємство, де 80% виробництва займають меблі, а 20% — музичні інструменти, фабрика продовжує виготовляти українські музичні інструменти, зберігаючи частину національної спадщини. Сьогодні фабрика також виробляє гітари, укулеле, арфа-гітари, електрогітари.
    Музичниі інструменти, вироблені у Львові, продаються у Молдові, Білорусі, країнах Балтії, Голландії, Чехії, Словенії, Греції, Норвегії, США, Канаді, Польщі.

    До групи струнних музичних інструментів також належить гітара семиструнна 20-х рр. XX ст. Вона являє собою корпус з довгою шийкою – грифом, що закінчується голівкою. Корпус гітари складається з нижньої та верхньої деки, з'єднаних обичайками. Верхня дека має резонаторний отвір. Уздовж грифу паралельно натягнуті струни, закріплені одним кінцем на підставці корпусу, іншим – на кілочковій коробці на кінці грифа. На корпусі струни кріпляться за допомогою підставки за допомогою колкового механізму. У нижній частині корпусу – виріз у форомі п'ятикутної зірки.
    Гітару використовують як сольний, акомпануючий та ансамблевий інструмент у різних музичних напрямках.
    Варто звернути вашу увагу ще на один музичний інструмент групи струнних смичкових – гадулка (болг. кеменче). Це болгарський народний смичковий інструмент, який використовують для супроводу танців або пісень, має особливе м'яке флажолетне звучання.
    Гадулка з нашої колекції відноситься до 60-80-х рр. XX ст. Вона має грушоподібний корпус та широкий гриф без ладів з колками. Місток розташований над звуковими отворами, крізь нього проходять основні струни. На передній частині корпусу натягнуто 3 струни, (відсутні 4-ри). Струни від колків натягуються через місток, розташований під звуковими отворами та закріплюються на струнодержателі, який кріпиться до нижнього штиря. Смичок втрачено.
   

Ще один представник групи струнних смичкових музичних інструментів із зібрання нашого музею – це скрипка. Їх налічується 8 музейних предметів. Загалом скрипка має народне походження, сучасний вигляд набула в XVI столітті, а широкого поширення – в XVII столітті. Належить музичний інструмент багатьом народам, в тому числі і українському.
Сама перша скрипка, яка з’явилася в музейній колекції, була передана в 1991 році Державною податковою інспекцією. Виготовлена вона в Німеччині в XIX столітті. Як і всі класичні скрипки вона складається з 2-х основних частин: корпусу і грифа, уздовж якого натягнуті струни, налаштовані за квінтами. На нижній частині грифа – інкрустація перламутром у вигляді гілочки дерева з листям, солов'єм, що сидить на ній, і квітами. На внутрішній частині деки – напис німецькою мовою: «Repatiert C.A. Wunderlich gegrundet 1854. Siebenbrunn (vogtl) joh Bapt. Schweitzer fecit at forman Hieronymi Amati Pestini 1813». Скрипка зі смичком, знаходиться в футлярі.
    У 2017 році фонди музею Придунав'я поповнилися ще сімома скрипками, які були передані Ізмаїльським міськрайонним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ в Одеській області. Дві з них представляють культурну цінність. Всі скрипки виготовлені в Німеччині, деякі в кінці XIX століття, інші – початок-середина ХХ століття. У частини скрипок відсутні повністю або частково струни, у деяких – смичок.
    Є в фондах музею і банджо 20-30-х рр. ХХ ст. Це струнний щипковий музичний інструмент типу лютні або гітари, що має африканське походження. Основні частини банджо включають: корпус, гриф, мембрану, натяжне кільце, тонове кільце, фланець і колки. Корпус нагадує барабан, на який натягнута за допомогою сталевого кільця та гвинтів шкіряна мембрана. Знімний резонаторний напівкорпус має трохи більший діаметр, ніж мембрана. До корпусу за допомогою анкерного стрижня кріпиться гриф, на який за допомогою 8-ми колків натягуються струни. Три струни знаходяться на грифі, три струни відсутні; з одного боку відірвано дві струни.
    Зараз розглянемо ще одну групу музичних інструментів – це ударні. В фондах музею Придунав’я є їх єдиний представник – це барабан сувенірний західноафриканський Джембе 70-х рр. ХХ ст. За звичаєм грають на подібному барабані долонями і звук, що витягується з нього, має бути дуже дзвінким.
    Барабан у вигляді кубка, видовбаний з цільного шматка дерева. Його корпус подовжений, порожнистий та ребристий; верх плоский, обтягнутий шкірою з виступаючими краями. Прикрашений він ритуальною маскою та магічними малюнками біло-червоно-синім орнаментом. 

До клавішних музичних інструментів належать два піаніно й рояль. Рояль кабінетний малий займає почесне місце в Білому Залі музею. Він вироблений австрійською фірмою "J. Czapka & Sohn", яка займалася виробництвом піаніно та роялів з 1842 року. Це неймовірно гарний інструмент, який захоплює красою своїх форм. Також в залах другого поверху нашого музею знаходяться два вінтажних піаніно із музейної колекції. Це піаніно «C. Goetze. St. Peterburg» фірми «C. Goetze. St. Peterburg» (Росія) і піаніно «Thurmer» фірми «Ferd.Thurmer», Meissen (Німеччина) початок ХХ ст. Більш детальну інформацію про клавішні інстументи із нашого зібрання ви можете дізнатись зі статті «Всесвітній день фортепіано», розміщеної на нашому офіційному сайті (http://www.pridunavie.com.ua/index.php/novosti/875-vsesvitnij-den-fortepiano).

 
    Клавішно-пневматична група музичних інструментів із зборів нашого музею представлена гармонню дворядною та трьома баянами.
    Дворядна гармонь, також відома як двостороння гармоніка, – це різновид гармоніки, що має два ряди кнопок на правій стороні інструменту для гри мелодії та кнопки для акомпанементу з лівого боку.
    Наша гармонь 50-х рр. ХХ ст. Її основні складові включають: корпус, мех, праву та ліву клавіатури, звукові язички та клапани. Корпус складається з двох частин, з'єднаних мехом, який в свою чергу з'єднує дві половини корпусу. Має праву та ліву клавіатури. Права має 2 ряди кнопок, які відповідають за гру мелодії. У першому ряду не вистачає однієї клавіші-кнопки. Ліва – зазвичай містить кнопки для акомпанементу (баси та акорди). Гармонь оснащена ременями для утримання інструменту.
    Зараз гармонь, як сільський музичний інструмент, поширена в усіх областях України. Навіть у Карпатському регіоні, де домінують споконвічні народні інструменти, гармонь продовжує поширюватися і сьогодні, на що вказують дослідники музичного інструментарію гуцулів, бойків, лемків.

   Три баяна 50-90-х рр. ХХ ст. із зібрання музею є яскравими представниками клавішно-пневматичних інструментів, які належать до групи вільних аерофонів, тобто таких, у яких повітря, що коливається; тобто баян – це удосконалена хроматична гармоніка. Назва інструмента походить від імені Бояна – поета-співця Стародавньої Русі 2-ї пол. XI – поч. XII ст. (історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров'ї – Київської землі у вузькому смислі цього слова). Баян застосовується як сольний і ансамблевий інструмент.
   В нашій колекції представлено два баяна Тульського об'єднання «Мелодия» и один баян «Ленинград» Ленінградської баянної фабрики. Складається баян з 2-х кришок-коробок, з'єднаних між собою міхами, та 2-х кнопочних клавіатур для правої і лівої рук. Права клавіатура має 3 ряди кнопок, які використовується для виконання звуку мелодії, а ліва має п'ять або шість рядів кнопок. Перші два ряди – баси, інші – акорди; використовується для акомпанементу. Є колесо перемикання регістру. Також має плечові ремені для зручного утримання під час гри.

   Довідка:
   Тульське виробниче об'єднання «Мелодія» – це найстаріше підприємство в Тулі, що виробляє баяни та гармонії з кінця XIX століття. У 1970-х роках об'єднання було великим виробником баянів, випускаючи близько 110 тисяч виробів на рік. У 2000 році воно було викуплено і стало ТОВ "Тульська гармонь". Зараз це єдине повноцінне підприємство, яке випускає ці інструменти, зокрема, концертні моделі під маркою «ТУЛА».
    Фабрика «Тульська Гармонь» виробляє понад 40 видів баянів: учнівські баяни для дітей віком від 5 до 15 років, готово-виборні баяни для початківців та професійних музикантів, багатотемброві баяни для студентів коледжів та просунутих/виступаючих музикантів, цільнопланкові концертні баяни для ансамблів та творчих колективів.
    Виробником баянів "Ленінград" є Ленінградська баянна фабрика. Біла створена у 1957 році на базі Ленінградської гармонійної фабрики, яка раніше змінила профіль із парфумерно-хімічного заводу на випуск баянів.
    Баяни "Ленінград" проводилися у місті Ленінграді в середині ХХ століття. У 1963 році Ленінградська баянна фабрика була об'єднана з Патефонним заводом, і нове підприємство отримало назву Ленінградський електромеханічний завод "Супутник".    

До духових музичних інструментів із нашої колекції належать – блокфлейта, гармошка губна, сопілка, свисток дерев'яний та іграшка-свистулька.
Блокфлейта – це музичний інструмент сімейства дерев'яних духових, різновид поздовжньої флейти. З'явилася вона в Середні віки в Європі. Значною популярністю користувалася в епоху бароко. Використовувалась як соло, в ансамблях та оркестрі. Звук в блокфлейті формується у мундштуку, що знаходиться на початку інструменту. В мундштуку знаходиться дерев'яна пробка, що прикриває отвір для вдування повітря, залишаючи лише вузьку щілину.

    Блокфлейта з нашої колекції датується кінцем ХХ ст. Вона конусовидної форми, світло-коричневого кольору, фігурна, роз'ємна, складається з 2-х частин. Має 12 отворів, розташованих по всій довжині.
    Ще один різновид духових музичних інструментів – це сопілка (дудка) із фондів музею, 2000-х років, Західна Україна. Складається вона з довгого, полого, круглого з 6-ма отворами для виходу повітря, корпусу та свисткового пристрою. Прикрашена синьою, червоною фарбою з різними квітами.
    Сопілка – це народний інструмент, який є одним з найдавніших в Україні, вона з'явилася понад 20 тисяч років тому. Найдавніша сопілка, знайдена в Чернівецькій області, за оцінками істориків, датується саме таким терміном. Зустрічаються згадки про цей музичний інструмент в стародавніх літописах східних слов'ян одинадцятого століття, українських народних піснях, легендах, переказах. У роботах багатьох українських письменників сопілка згадується, як традиційний музичний інструмент пастухів, троїстих музик, весільних музикантів. До репертуару сопілки дійсно відносять імпровізації музикантів-пастухів, супровід танців на всіляких святах: весіллях, народних гуляннях, обрядах. Звучання у сопілки дуже ніжне, в чомусь навіть схоже зі звучанням флейти.
    Гармошка губна із музейного зібрання виробництва 50-х рр. XX ст. фабрики імені 10-го з'їзду ВЛКСМ, Одеса. Гармошка є невеликим бруском трапецієподібної форми, зрізаної з одного боку під кутом 90°, бірюзового кольору з безліччю отворів збоку.
    Губна гармошка – духовий інструмент з отворами та язичками, яка відноситься до язичково-духових. Взагалі губні гармошки з'явилися на початку XIX століття, і їхня історія починається в Європі. У 1820-ті роки губні гармошки розпочали свою історію в Німеччині. Популяризація інструменту часто пов'язана з ім'ям Крістіана Бушмана, німецького майстра з виготовлення музичних інструментів. З розвитком світової торгівлі губні гармошки стали популярними у багатьох країнах, включаючи Сполучені Штати, де вони отримали особливе визнання у жанрах блюзу та кантрі. Також губні гармошки використовуються у джазі та фолку, в класичній музиці, рок- та поп-музиці.

    В Україні у різних регіонах поширені такі назви губної гармошки: позитва (Львівщина), вусла (Тернопільщина), сурла (Буковина). 
    І останні представники музичної колекції музею Придунав'я – це свисток і свистулька–іграшка «Пташка» ІІ пол. ХХ ст. Свисток складається з цілого шматка дерева: одна частина містить 2 отвори для створення звуку, друга частина виконана у вигляді труби, прикрашена різьбленням по дереву.
    Свисток, безумовно, може розглядатися як музичний інструмент, особливо в контексті його використання для створення певних звуків та ритмів. Хоча свисток не є традиційним музичним інструментом, його здатність виробляти різні звуки, що використовуються для сигналізації або розваги, дозволяє класифікувати його як інструмент. На ньому засновано безліч інших аналогічних духових інструментів. Також іноді він у чистому вигляді використовується в оркестрах народних інструментів. Також часто використовується як дитяча іграшка.

Свистулька–іграшка «Пташка» у вигляді птаха жовтувато-коричневого кольору. Складається із 3-х частин: голова округлої форми, витягнута з одного боку в дзьоб птаха; тіло подовжено-витягнутої форми на кінці отвору для створення свисту; підставка на округлій основі. На іграшці чітко проглядаються дерев'яні кільця.
Свистулька – це традиційна судинна флейта зі свистковим пристроєм. З часів язичництва вона використовувалася як обрядовий та магічний інструмент. В даний час свистулька збереглася як дитяча музична іграшка і твори декоративно-ужиткового мистецтва.
    Ось мі й познайомили вас, дорогий читачу, з колекцією музичних інструментів із зібрання музею Придунав'я.

    Можливо, хтось помилково вважає, що війна – не час для музики. Але насправді часто саме музика веде у бій, допомагає впоратися з емоціями в найскрутніші часи та піднімає бойовий дух.
Біль, лють, страх за майбутнє, ненависть до ворогів і любов до своєї країни та рідних – усе це відчуває кожен українець. І доволі часто внутрішні переживання виливаються у музику, пісні. Для когось творчість – це спроба катарсису, для декого – спроба пережити жах війни. А дехто за допомогою музики намагається підняти бойовий дух українців.
    А українці – одна із найталановитіших націй у світі, тож не дивно, що наші виконавці та музиканти не лише пішли боронити країну зі зброєю в руках, а й отримали новий поштовх для творчості. За останні місяці відкритого протистояння і боротьби з російським окупантом, після повномасштабного вторгнення рф в Україну, у музичному мистецтві стався справжній сплеск патріотичного духу.
    Наша музика — потужна зброя, яка завойовує серця. Музиканти всього світу записують пісні на підтримку України. Міжнародні майстри долучають свої голоси до української музики та разом наближають нашу перемогу. Наразі наша музика – це справжній символ єдності.
    Наша культура незламна! Прийде час - і замість болю і люті радістю та щастям наповниться наша музика.

    Не втрачаємо надії, бо попереду — Перемога! Україна жива - і музи не мовчать!

 Мол.науковий співробітник відділу фондів Бербушенко Н.І.